Анастасія Бойд - На мені та в мені, Анастасія Бойд

Діставшись потрібного будинку, дівчата увійшли до своєї квартири, залишивши мене в парадній. Я м'ялася біля дверей, і нарешті натиснула кнопку дзвінка. На превеликий подив, переді мною постала моя мати.

- Яка ти наполеглива, - усміхнулася вона. Я не могла зрозуміти – це була добра посмішка чи знущання?

– Я приїхала поговорити із батьком.

- Він зараз на зйомках. Буде завтра.

- А ви що ж, живете разом?

- А що тут дивовижного? Коли люди кохають один одного, вони живуть разом. Ми завжди були разом.

– Але ж це не твоє щастя – чекати на чоловіка з роботи.

- Я і не чекаю. Він приїде завтра, а я поїду сьогодні. І так завжди. Ми не заганяємо один одного у межі. Не ставимо умови. Все просто та вільно. І для нас із ним це ідеальний варіант стосунків, де на першому місці стоять наші бажання та задоволення. Без дітей, та іншої метушні.

- Чи можу я дочекатися його, щоб поговорити?

- Так, звичайно, - Ірен підійшла до полиці, взяла листочок, щось на ньому написала і простягла мені. - Ось, чудовий хостел. У двох кварталах звідси.

- Так, дякую, - я розгублено забрала листочок з адресою хостелу.

- Таксі скоро приїде, мені час збиратися.

- Так звичайно. Бувай.

Двері зачинилися. Я притулилася спиною до стіни, і сповзла навпочіпки. Плакати не хотілося, і це трохи дивувало. Моя мати навіть не запропонувала мені залишитися... Сусідні двері відчинилися, і звідти вийшов високий худорлявий хлопець з пружинистими кучерями. Він глянув на мене і щось спитав.

- Вибачте, я не розумію, - відповіла я, закривши обличчя руками. Він підійшов ближче, і зі своєї квартири вийшла моя нова знайома.

- Ходімо, - сказала вона мені, і я проскочила до неї. Вона, посміхаючись, порозумілася з хлопцем і зачинила двері. - Проходь.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно