Анастасія Бойд - На мені та в мені, Анастасія Бойд

Мій батько – актор, але я ніколи не дивилася фільмів з його участю. Мати – відома мандрівниця, чиїми досягненнями я не можу пишатися. Просто тому, що їм немає справи до мене. І нікому немає. Я загрузла у самотності та замкненості. Не знаю як правильно жити і чого прагнути. Я сама по собі – незграбна офіціантка, яка страшенно боїться свого нового шефа. Але що, якщо він не такий вже страшний, і допоможе розібратися з моїми комплексами і... Не тільки з ними?

Пролог

- Лулу, на тебе чекають. Не затримуйся зі мною, - суворо промовив мій шеф Ів Морель.

- Можливо, я більше хочу затриматися з вами, ніж повернутися назад, - несподівано для себе видала я.

Навіщо це мені було потрібно?

 Я хотіла, щоб ця ніч закінчилася повною нерозсудливістю, піком розкутого молодого життя, і ось я до цього прийшла. Я раптом захотіла його, бо він здавався мені незалежним коханцем, який не повинен потім діставати мене зі стосунками. Здавався досвідченим. Я спокушу його, потішивши своє самолюбство, і далі шукатиму кохання всього свого життя. Він стане моєю особистою перемогою. Якщо мені скориться ця неприступна вершина, цей дорослий серйозний чоловік, то я все-таки чогось варта. Це всього лише гра. Думаю, і для нього також.

- Я думаю, в тебе немає приводу цього хотіти, - холодно сказав він. Що знову змінилося?

- А я думаю є. Мені здається, що вам самотньо. Ви забагато випили, але ні з ким не веселилися.

- Лулу, Лулу… – його голос знову потеплішав, граючи з моїм ім'ям. - Мені не самотньо. Іди. Я згадав, що мені потрібно щось зробити по роботі.

- Хочете, я залишуся з вами? Поки я п'яна, можу обіцяти дотепні жарти та мудрі поради, - наївно посміхнулася я, починаючи відчувати ще більшу незручність. Він відмовляв мені, а я ніби намагалася йому нав'язатися. Принизливо. Але ж Ів мав і сам цього хотіти!

- Тобі це не потрібно, - відповів Морель, і я пішла до виходу, вирішивши дати йому спокій. Але знову щось у мені змінилося.

- А вам? - я обернулася біля дверей, схопившись за ручку.

- Що?

- Вам потрібно? - сміливо запитала я, і він розсміявся, ніби намагаючись приховати свою зацікавленість у мені.

- Мені тим більше не потрібно, - він вже починав злити мене своєю впертістю.

- Мсьє Морель, кого ви хочете обдурити?

- Мені це не потрібно, - твердо сказав він, насупившись і соваючись на стільці. Який боягуз. Мабуть, доведеться стати сміливою мені, щоб добитися від Іва правильної відповіді. Як моя замкнутість могла так просто зникнути? Що я коїла? Не можу зрозуміти.

- Що не потрібно? - я зачинила двері на клямку і повернулася, сміливо глянувши на нього. – Це? - я потягла вниз бічну блискавку на сукні, і ось вона вже впала на підлогу.

      

          

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно