Джулія Рейвен - (не) Покірне Щастя, Джулія Рейвен

Розділ 13.1.

Втупившись поглядом у кремову стелю, Саша вже котру годину нерухомо лежала у ліжку. Тіло неприємно нило від такої тривалої пози, але дівчині все було байдуже. Їй не хотілося їсти, пити, палити та навіть малювати. І так уже кілька днів поспіль. Вона практично не спала, на автоматі дивилася популярні серіали від Нетфлікс і знову поверталася до безглуздого споглядання стелі.

Айфон останньої моделі розривався від сповіщень та дзвінків, в ательє вимагали її присутності, але рудій бестії здавалося, що вже нічого не має значення.

Хто б міг подумати: навіть улюблена справа, яка завжди рятувала Олександру від депресії чи злості, зараз не могла допомогти налагодити їй душевний спокій. Не приносила того ефекту, що раніше. Не заліковувала кровоточиві рани, які щоранку нагадували їй про гірку зраду. І про того чоловіка, який став винуватцем усього, що сталося. 
Як він міг? Після всього, що дізнався про дівчину... Так легко поділитися її таємницею з колишньою стервою. Немов переказом ранкових новин.

Недоїдений шматок вчорашньої піци, переповнена попільничка, аркуші з новими ескізами залишилися сиротливо спочивати на світлому ламінаті, а Шура продовжувала думати про Бориса. Раз по раз вона прокручувала в голові картинки з їхніх яскравих зустрічей і дослівно згадувала розмови. Немов досвідчений садист, Олександра з особливим задоволенням катувала свій розум, цитуючи всі сказані обіцянки коханця. Коли він говорив, щоб Шура йому вірила. Що на нього можна покластися. Що він ніколи її не зрадить.

Ага, звісно. І обдурив, і зрадив, і... повністю розтоптав. Одним вчинком знищив її гордість та довіру до чоловіків, яка знову зароджувалася, настільки трепетну, як перша весняна квітка.

— Скотина, — коротко підсумувала Саша в повітря й потягнулася на атласному ліжку. Затерплі м'язи відгукнулися з вдячністю на зміну пози, змушуючи натовп мурашок пробігтися по шкірі.

— Потрібно вставати, — наказала собі дівчина і швидко підскочила на ноги. — Земля не зупинилася і життя триває. Нехай і без тебе, Борисе, — штучно глузливим голосом промовила вона у квартирну тишу, немов намагалася переконати в цьому саму себе.

Увімкнувши на всю гучність одну попсову пісню, руда красуня активно поворушила стегнами в бік ванної. Спочатку душ, а потім на роботу. Їй терміново потрібно прийти до тями. Досить хандрити. Потрібно повернути собі колишнє життя. Те, що було до Бориса.

Втупившись поглядом у кремову стелю, Саша вже котру годину нерухомо лежала у ліжку. Тіло неприємно нило від такої тривалої пози, але дівчині все було байдуже. Їй не хотілося їсти, пити, палити та навіть малювати. І так уже кілька днів поспіль. Вона практично не спала, на автоматі дивилася популярні серіали від Нетфлікс і знову поверталася до безглуздого споглядання стелі.

Айфон останньої моделі розривався від сповіщень та дзвінків, в ательє вимагали її присутності, але рудій бестії здавалося, що вже нічого не має значення.

Хто б міг подумати: навіть улюблена справа, яка завжди рятувала Олександру від депресії чи злості, зараз не могла допомогти налагодити їй душевний спокій. Не приносила того ефекту, що раніше. Не заліковувала кровоточиві рани, які щоранку нагадували їй про гірку зраду. І про того чоловіка, який став винуватцем усього, що сталося. 

Як він міг? Після всього, що дізнався про дівчину... Так легко поділитися її таємницею з колишньою стервою. Немов переказом ранкових новин.

Недоїдений шматок вчорашньої піци, переповнена попільничка, аркуші з новими ескізами залишилися сиротливо спочивати на світлому ламінаті, а Шура продовжувала думати про Бориса. Раз по раз вона прокручувала в голові картинки з їхніх яскравих зустрічей і дослівно згадувала розмови. Немов досвідчений садист, Олександра з особливим задоволенням катувала свій розум, цитуючи всі сказані обіцянки коханця. Коли він говорив, щоб Шура йому вірила. Що на нього можна покластися. Що він ніколи її не зрадить.

Ага, звісно. І обдурив, і зрадив, і... повністю розтоптав. Одним вчинком знищив її гордість та довіру до чоловіків, яка знову зароджувалася, настільки трепетну, як перша весняна квітка.

— Скотина, — коротко підсумувала Саша в повітря й потягнулася на атласному ліжку. Затерплі м'язи відгукнулися з вдячністю на зміну пози, змушуючи натовп мурашок пробігтися по шкірі.

— Потрібно вставати, — наказала собі дівчина і швидко підскочила на ноги. — Земля не зупинилася і життя триває. Нехай і без тебе, Борисе, — штучно глузливим голосом промовила вона у квартирну тишу, немов намагалася переконати в цьому саму себе.

Увімкнувши на всю гучність одну попсову пісню, руда красуня активно поворушила стегнами в бік ванної. Спочатку душ, а потім на роботу. Їй терміново потрібно прийти до тями. Досить хандрити. Потрібно повернути собі колишнє життя. Те, що було до Бориса.

***

— Зупиніть тут, будь ласка! — попросила Олександра водія, коли у вікні автомобіля помітила невеликий парк. — Далі я пішки.

Розрахувавшись, вона відчинила таксі та промайнула в сутінках, що густішали, вогняною плямою. Зіщулившись від сирої погоди, дівчина спробувала сильніше закутатися в кашемірове пальто. Холодний вологий вітер неприємно облизував обличчя та шию Саші, тож ідея прогулятися вечірнім містом не здавалася їй уже такою привабливою. Зате свіже повітря очистить голову від нав'язливих думок, які кілька днів заважають повноцінно працювати й жити. Не можна, щоб в ательє її бачили в такому стані. Не можна. Кожному пояснювати, що трапилося. Виправдовуватися, що все добре. Слухати тихі перешіптування за своєю спиною, плітки.

Ні, це б остаточно добило Олександру. Вона невесело хмикнула. Адже сама в усьому цьому винна. Сама! Сама прив'язалася до Бориса та плекала на нього занадто великі надії, а тепер їй доведеться довго розгрібати наслідки та зцілювати поранену душу.

Крізь пряний запах осені до нюху дівчини донісся слабкий аромат смажених баварських сосисок. Хот-доги? Давно вона їх не їла. Шура мигцем озирнулася. Так і є. Недалеко від входу в парк у перевізному фургончику готували вуличний фастфуд та гарячий глінтвейн. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍