Джейн Лоурен - Все одно ти будеш мій, Джейн Лоурен

- Наскільки я зрозуміла, щоби ти цікавився мною більше потрібно продовжувати ігнорувати тебе? Ну, добре...

- Ні, точно ні. Те, як ти просиш поцілувати тебе - заводить мене більше.

На моєму обличчі зразу з'явилася усмішка, як у чеширського кота. Я міцно обійняла Дейва, а він мене. Я нарешті вперше за ці декілька днів відчула себе щасливою. Мені ще ні з ким не було так добре, як з ним.

Раптом до мене у кімнату знову постукали. Я зразу підскочила з ліжка, і пішла відчиняти, а Дейв тим часом став біля вікна. Я відчинила і за дверима побачила маму.

- Ані, ти будеш вечеряти? Тато приїхав, попросив, щоби ти спустилася, - спокійно сказала вона, і побачила Дейва у мене за спиною, - О, Дейве, ти теж тут? Спускайся зараз на вечерю.

- Обов'язково, місис Айлен, ми вже спускаємося.

Після цього мама вийшла. Дейв підійшов до мене і взяв за руку. Я розтанула від цього жесту.

- Ну що? Пішли? - підморгнувши, сказав він.

Я кивнула і хлопець потягнув мене вниз. На сходах ми роз'єднали наші руки, і на кухню я зайшла першою, щоби ніхто нічого не помітив.

Там сидів мій тато і містер Роберт. Вони почали мене розпитувати, як я себе почуваю, що буде з Райаном, як там Лія. Я повільно розказувала про це все, і деколи кидала поглядом на Дейва, а він на мене.

Ох, повірити не можу у те, що я йому подобаюсь. Я б дуже хотіла сказати йому те саме, але щось всередині не давало мені це зробити. Можливо це й на краще... Я поспостерігаю за ним деякий час, щоби запевнитись у тому, що його наміри серйозні.

Ми разом з Дейвом встали зі столу, бо я відчула втому від сьогоднішнього дня і хотіла просто виспатись. Ми підійшли до моєї кімнати, і тоді Дейв, усміхнувшись, сказав мені:

- Тобі пора спати.

- Так, я дуже втомилася за сьогодні... - позіхнувши, відповіла я.

- Ну тоді, на добраніч?

- На добраніч.

Я повернулася, збиралася зайти в кімнату, але не змогла піти не зробивши дещо... Розвернувшись до нього обличчям, я стала на носочки й потягнулася губами до його щоки, залишаючи на ній легенький слід від помади.

Він на це скромно усміхнувся і пішов до своєї кімнати. Я ще довго дивилася йому у слід, поки Дейв не заховався за дверима, і аж потім зайшла у кімнату. Я прийняла душ, висушила волосся і лягла у ліжко, накриваючись ковдрою.

Чи будемо ми після такого з Дейвом разом, чи у нас нічого не вийде, і це лише тимчасова симпатія? Без поняття - час покаже. Але мені хотілося ризикнути.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно