Велена Солнцева - Заборони для відьми, Велена Солнцева

-Ласкаво просимо додому, хазяїне.

Я злякано здригнулася і тихо пробурмотіла:
-Воно говорить?

Порожні провали очних ямок зі зловісним зеленуватим світлом усередині, осудливо дивилися на мене.

-Не варто кривдити прислугу, Василино. Це містер Вілліс, він свого часу прислуговував у королівському палаці, і ось уже досить тривалий час служить моїм дворецьким.

Злегка знітившись пробурмотіла:
-Вибачте.

Скелет гордо розвернувся і пройшов усередину будинку, тихо бурмочучи про манери деяких відьом. Князь тихо посміювався.

-Ще за життя був страшним буркуном, і навіть смерть не змінила твого характеру Вілліс.

Бормотання відразу припинилося, а я не змогла стримати цікавості:

-А чому кістки при ходьбі не гримлять? І як він може розмовляти без язика?

І знову удостоїлася докірливого погляду. Князь відповів просто:

-Магія.

Прийшли ми до великої їдальні де вже було накрито стіл. Стіни з темного каменю, стрілчасті вікна, чорні драпірування і червона скатертина створювали гнітючу атмосферу, але мабуть тільки для мене.

Князь висунув для мене стілець, сам же сів навпроти.

-Слуг я кликати не буду, щоб не лякати тебе. Сьогодні обійдемося магією. До решти звикатимеш поступово.

Я з жахом запитала:
-Це тут я житиму?

Ні, ну на княжий маєток у Любережі я б ще погодилася. Там так світло і гарно, і озеро ще поруч, й нічого що в ньому купатися не можна, зате милуватися ніхто не забороняє.

Обличчя некроманта посуровішало:

-Ти станеш господаркою в цьому бдинку.

Задумливо покивала:
-А в тому значить буде друга господиня? І скільки у вас будинків князюшка? Сил на всіх господинь вистачає?

Ох, не варто було мені його злити, он як глазюки запалали, і вже піднятий келих тріснув розплескавши вино. Гидливо струсивши червоні краплі з руки, князь клацнув пальцями і зловісно додав:

-Я передумав, сила не казенна, навіщо даремно її витрачати.

До їдальні одночасно увійшло три сомнамбули. Дуже молоді дівчата з порожнім поглядом, але у них в грудях бились живі серця. Я аж підскочила зі стільця.

-Та як ви смієте? Це ж живі люди.

Некромант вигнув брови.

-Тобі буде приємно бачити не живих? Не помічав раніше в тобі такої схильності.

Я від безсилля та злості тупнула ногою.

-Розбудіть їх негайно.

Він махнув головою, його губи викривила тверда усмішка.

-Вони вже ніколи не прокинуться. Це плата за благополуччя їхніх родин.

Я стояла приголомшена. Та він справжній монстр, як можна брати живих людей і робити з них ляльок, підпорядкованих твоїй волі.

-Поверніть мене додому.

Князь спокійно дивився на мене, чудово бачачи в моїх очах ненависть і злість.

-Сідай.

-Ні.

Він насупився ще сильніше.

-Я сказав сідай. Не провокуй мене люба, повір ти ще не готова до подібних ігор і програєш.

Схопивши найближчу страву зі столу, щосили запустила нею у некроманта.

-А я сказала, поверни мене додому.

З легкістю ухилившись, князь підвівся.

-Я бачу ти не голодна, люба. Що ж, можливо це і на краще, перейдемо відразу до головної страви.

І він так м'яко подивився на мене, що не залишилося жодних сумнівів хто цією стравою є. Схопивши пляшку з явно дорогим вином вигукнула:

-Не підходь.

Але князь не слухав, повільно та невблаганно наближаючись. Я кинула в нього пляшку, він ухилився, потім настала черга підносу з рибою, потім з куркою, незабаром у хід пішли ножі та виделки. Але нічого не досягло своєї мети, на нього навіть краплі їжі не потрапило, на відміну від мене. Я стояла вся забруднена чимось солодким, що останнім летіло у бік князя, а він усе наближався з хижим виразом на обличчі.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно