Велена Солнцева - Заборони для відьми, Велена Солнцева

Частина 19

,Витираючи забрудненою в соусі рукою спітніле чоло, войовничо вигукнула:
-Не наближайтесь!

Некромант застиг на секунду, з цікавістю мене розглядаючи, а потім пішов ще рішучіше. Я судорожно шукала поглядом щось, що ще можна кинути в нахабну некромантську пику, щоб прибрати цю усмішку з його обличчя.

-Я проти всього!!!

Не зупинила його і ця заява, і мені вже цікаво, чи він спеціально так повільно йде?

-А відьма спочатку завжди прот люба, а потім дуже навіть за.

-Отже у вас вже є досвід?

Просто якщо він справді був, то чому він досі не одружений? Воно ж як, якщо некромант відьму свою зустріне, то все, доля так по голові шандарахне, що прокинешся вже в храмі темної матері.

- Ти ще занадто недосвідчена для подібних розмов.

Я почала тактичний відступ у бік дверей. Рухалася зигзагами, щоб важче було спіймати. Щоправда ніхто й не намагався, тільки стежили все з тією ж самою усмішкою.

-І куди ти зібралася?

-Далі від вас.

Некромант наздогнав мене за два кроки. Зовсім не боючись бути замурзаним, притиснув до себе.

-Ти все одно не зможеш піти далі за подвір'я.

Намагаючись вирватися з міцної хватки пропихкала:

-Та хоч і у двір. Може мені хочеться свіжим повітрям подихати.

Мені хмикнули просто у вухо, а потім світ закрутився і дещо змістився, а коли речі знову набули своєї чіткості, виявилося що стоїмо ми в покоях. Темне дерево, черепки з кожного кута порожніми очницями лякають, велике ліжко з темним покривалом жахає.

-А що це ви мене сюди притягли?

Некромант загадково посміхнувся:

-Одружуватися буду.

-Не треба!

У мене відчутно почали тремтіти коліна, і якби князь не утримував мене, то я б уже впала. Він, скориставшись моєю слабкістю, підхопив на руки і поніс до ліжка.

-Я ж брудна.

Вийшло якось непереконливо.

-Зараз помиємо.

-Та тут навіть і корита ніякого нема.

Князь усміхнувся.

-Я тебе сам оближу, не пропадати ж вечері. А ти мені їсти не дала.

Впавши у ступір не змогла знайти гідну відповідь. Подібна перспектива привела мене у справжній жах.

-Ви мене зжерти вирішили?

Некромант простяг:

-Нууу, метафорично висловлюючись.

Підійшовши до ліжка він мене просто туди скинув. Воно виявилося набагато м'якшим ніж можна було припустити, а тому моє борсання в спробі поповзти подалі, тільки розвеселило князя.

Прицвівши мене однією рукою до ліжка, він схилився до самих губ. Я встигла прошепотіти:
-Ні.

У відповідь на видиху пролунало приглушене:
-Так.

Його губи торкнулися моїх, спочатку обережно, а потім все вимогливіше. Зчепивши намертво зуби, я вирішила що нізащо не здамся, але князь виявився підступнішим, досвід позначався. Він закрив мені носа, довелося відкрити рота щоб зробити вдих, чим він і скористався. Поки язик творив непотреб у мене в роті, рука погладжувала тіло, причому переважно в районі грудей.

Страх упереміш із обуренням накрили мене хвилею. З силою стиснувши руки, так щоб гострі нігті пробили шкіру на долонях, про себе зашепотіла: “Я закликаю ковен, щоб захиститися від усякого зла. Я закликаю до дванадцяти охоронців землі, захищайте та спрямовуйте мене. Я впускаю ковен у цю обитель як знак мого захисту. Коло відкрите і не розірване.”
Навколо нас заіскрилося саме повітря і почав відкриватися портал, щоб провести дванадцять відьом з мого кола. У мене все ж таки вистачило сил на заклик. Князь побачивши як портал що все розширюється починає спалювати повітря, тут же підскочив, ривком підняв мене, і вже збирався захлопнути його, як почув грізне:

-Тільки спробуй!

Це старша кола – Всеслава, з нас вона була найсильніша, а тому стала спочатку негласним лідером, а згодом і офіційним. Відьомське коло починає формуватися ще у ведичній школі, а тому ми дуже згуртовані і один за одного горою стоїмо. Нас тільки верховна карати може, і точно не некромант.

Всеслава як завжди з грізно насупленими бровами оглянула кімнату, оцінила обстановку і чіпко вп'явшись у князя поглядом того закликала до відповіді.

-Це що за непотреби ви з нашою сестрою творите люб'язний? І яке у вас на те право є?

У князя від гніву жовна на обличчі заходили, але він мужньо взяв себе в руки і спокійно відповів:

-Вона моя наречена.

Але Всеславу не можна було так легко спантеличити.

-У храмі темної матері вже були?

Поки розмовляли вже й решта підтягнулася. І кімната що раніше здавалася величезною, якось у раз менше стала.

-Ще не були.

Було видно що князя вся ця ситуація досить сильно дратує, і він ледве стримується щоб не виставити всіх геть. А може, точно знаю, з його та силою. Але вирішив дотримуватись правил.

-Ну раз не були, тоді ми її забираємо.

Вона схопила мене за руку і потягла у бік відкритого порталу, за нами потяглися інші відьмочки, причому я помітила як деякі з них кидають аж надто нескромні погляди на некроманта. Ось тільки він їх не помічав, зараз наповнені темрявою очі пропалювали мою спину, і мені вже страшно уявити що буде завтра.

Вийшли ми на галявині біля околиці лісу, місцевий народ називав її "Відьомське узлісся". Значить поговорити хочуть, якби ні, то я була б уже вдома.

Першою порушила тишу Оксана, захоплено вигукнувши:

-Якого чоловіка собі відхопила!

Їй вторила Мар'яна:
-І не кажи – постать, сила, влада…

Розвернувшись до мене Зор'я запитала:

-І навіщо тільки нас покликала?

І тільки Всеслава, все ще похмура, кинула:

-Не подобається він мені, зла в ньому багато. Він міг нас прямо там і розмазати, але не став, Василина його стримувала. І погляд у нього недобрий, злий погляд. Не подобається він мені, дівчата.

Я тихо зітхнула, ось недаремно вона у нас головна. Он як усі дівчата захоплюються, а Всеслава дивиться в корінь.

-Мені заміж за нього все одно доведеться йти.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍