Франко І. Я. - Перехресні стежки, Франко І. Я.

стояв пан маршалок Брикальський, вистроєний, пахучий, блискучий, усміхнений, щасливий.

- Чи можу ввійти? - запитав, кланяючись.

- Але ж прошу, прошу,- відповів Євгеній і також легенько вклонився.

 

 

 

Пан маршалок стояв хвилину в дверях. Його лице ясніло якимсь незвичайним блиском, очі горіли, на устах тремтів щасливий усміх, готовий, бачилось, в одній секунді зірватися бурею і вибухнути веселим, сердечним реготом. Потім він широко простер руки і кинувся на Євгенія.

- Ха, ха, ха! Коханий меценасе! Позволь, нехай обійму тебе! Ха, ха, ха! Почтива душе! Ну, дай же поцілувати себе!

І він стискав, майже душив Євгенія в своїх обіймах, незважаючи, що сей з зачудуванням зробив крок узад, хоронячись перед вибухом його щирості, що відкрив уста для протесту і навіть руками силкувався легенько відсторонити пана маршалка, від якого зовсім не надіявся такої інтимності.

- Але ж ні, ні, не пручайся! Не можу здержатися! Таку радість, таку приємність, таку розкіш, яку ти справив мені - золота душе! - я мушу, мушу!..

І він ще раз обняв, ще раз притиснув Євгенія до своєї груді, ще раз прихилив йому до лиця свою напомадовану ріденьку чуприну.

Євгеній пересилував себе і почав усміхатися.

- Пан маршалок, як бачу, приходять до мене в подвійно проступнім намірі.

- В подвійно проступнім? Ха, ха, ха! Зараз видно юриста! Прошу, прошу! В подвійно проступнім? Як се маю розуміти?

- Проста річ. Пан маршалок кидаються на мене дійством - се один проступок, а в додатку хочуть вмовити мене, що я сам тому причина, що я, так сказати, моральний справець того проступка.

- Чудово! Чудово! Ха, ха, ха! Ну, але жарт набік. Добрий день, пане меценас! Вашу руку! Так. Здорові, дужі, веселі, енергічні - надіюсь, надіюсь... Світ перевертаєте, суспільність реформуєте - так і слід, так і слід. У вас сила - Рlatz für die Jungen! 23 Нас, що пережили своє,- набік! Під ноги старе порохно! Нехай не заваджає!..

- Поки що - прошу сідати,- промовив Євгеній, якому пан Брикальський не давав прийти до слова.

- Дякую, дякую. Отже, так! Се ваша робітня,- мовив він, переводячи дух і роззираючись довкола.- Даруйте, що вас тут нападаю, та й ще в такій вчасній годині. Був у вашій канцелярії - там замкнено. Сторож сказав мені, що ви ще нагорі. Дай,- думаю собі,- відвідаю того льва в його леговищі.

- Дуже вдячний за честь.

- Але ж навпаки, навпаки! Я дуже рад. Здавна бажав відвідати вас у вашім sanctissimum, 24 в тій кузні, де властиво виковуються ті плани...

- Пан маршалок іронізують. Я собі простий адвокатина. Куди мені до якихсь планів? Як бачите, жию попросту, заробляю на хліб, удержуюся сяк-так при теперішнім порядку і зовсім не почуваю в собі ані сили, ані охоти на суспільного реформатора.

- Га, га, га! Говоріть, паночку, говоріть се кому іншому, не мені! Я також дещо троха знаю. Го, го, і очі маю, і вмію ними бачити! А у нас, що стоїмо на вищому щаблі, дуже тонке чуття на кождий найменший рух, який проявляється внизу.

- Чи тілько часом вашої власної дрожі не приймаєте за якийсь страшний і ворожий вам рух? - промовив трохи терпко Євгеній.

- Ого, пан меценас починають підпускати шпильки! Ну, ні, мене тим не вколете! Я чоловік загартований. Але скажіть, зробіть ласку, що властиво за ціль має той ваш дотепний - мушу се признати, що дуже дотепний,- жарт з тими хлопами?

- Жарт з хлопами? Не розумію, про що пан маршалок говорять.

- Ха, ха, ха! - знов розреготався пан маршалок.- Отсе правдивий гуморист. Пустить «віца», а сам ані не моргне, ще й удає, буцімто нічого й не знає.

- Пан маршалок ставлять мене в клопітливе положення. Я признаюся, що дуже люблю «віци» і рад би також посміятися, але, їй-богу, не знаю, про що йде мова.

- Але ж, коханий пане меценасе! - кричав маршалок, знов простираючи до Євгенія свої обійми.- Перед вами властитель Буркотина і говорить вам про дотеп, який ви зробили з його хлопами, а ви ще удаєте, що не розумієте!

- А, так! Се про ваших хлопів!

- Так, так! Ха, ха, ха! Знаєте, ми з жінкою вчора реготалися так!.. Треба вам було чути, з яким обуренням оповідали нам ті люди... знаєте, вони у нас іздавен-давна привикли - скоро що-небудь, з усім іти до двора. І з тим... Як тілько вернули з міста, зараз до мене. «Просимо ласки панської, ми би хотіли спитатися, що то за адукат такий. Ми йому віддали свою справу за ту толоку, а він нам каже: «Ви дурні.- Так нам казав, їй-богу! - Ви дурні! Що вам,- каже,- правуватися з паном за якусь толоку? Що тота толока варта? Тьфу! Я вам не те скажу. Дайте мені тисячу ринських, а я вам виправую весь панський маєток, з будинками, фільварками і лісами». Ха, ха, ха!

Пан маршалок дуже добре наслідував голос, і вимову, і жести селян, але при остатнім слові таки не видержав і розреготався.

Євгенієве лице потемніло. Відблиск усміху щез із нього, але очі сильно і остро вперлися в лице маршалка.

- Пане маршалку,- промовив він спокійним, але твердим тоном.

- Але ж чекайте, чекайте, коханий меценасе! - перервав йому Брикальський, клеплючи його по коліні.- Не потребуєте хмуритися! Адже я дуже добре знаю, куди стежка в горох. Але я хочу скінчити вам їх розмову,- се чудова штука! Ха, ха, ха! «А я, прошу ласки панської, так нам казав той адукат. Але ми йому сказали: пане адукате, ми бідні люди, але на чуже не лакомі. Нам панські добра непотрібні, ми свого пана маршалка любимо і шануємо, а панські добра - то панські, а не наші. А ми з паном маршалком не хочемо правуватися, і ми з ним погодимося, і просимо вас, аби ви нас не бунтували против нашого пана маршалка. І аби ви нам віддали наші папери і те, що ми видали вам на штемпелі і на писанину, бо ми не хочемо вдаватися