Марина Меднікова - Крутая плюс, або Терористка-2, Марина Меднікова

Пролунав мелодійний ґонґ. «Її Величність королева Об’єднаного Королівства», — виголосив якийсь у голубому старовинному камзелку. Гомін ущух, очі обернулися до парадних дверей. Єлизавета вийшла в зеленавій довгій сукні зі старомоднім рукавом ліхтариком. Скромна низка перлів, довгі рукавички, капелюшок ток на сивому волоссі з традиційним перманентом, торебка через руку. «Як вона подивиться людям у вічі?» — Маріванна не зводила погляду з королеви.

Усіх пошикували двома шпалерами, монархиня рушила через людський коридор привітати кожного. Єлизавета посміхалася, комусь говорила дві слові, комусь привітно кивала, малій дівчинці африканці подала руку, торкнулася, пестячи, щоки. Затрималася біля сухорлявої літньої жінки черниці, потисла руку, серйозно про щось перемовилася.

Підійшла до Маріванни, більше інвалідів у залі не було. Алан шанобливо схилився й відступив на крок. Єлизавета навіть трохи схилилася, про стягла руку. Зараз або ніколи! Маріванна схопила монаршу руку і палко заговорила. Про свій протест проти війни в Іраку, про брак поваги до монаршого престолу, про спаплюжену віру в людство. Схаменися, Лізо, отямся, ти вже на порозі вічності, як станеш перед Богом — от патос її про мови. Сек’юриті захвилювалися, ніхто так довго не затримував королеви, як ця дивна жінка в дивному строї, з нікому не зрозумілою мовою. Королева ледве випростала правицю, стурбовано підвела очі на супровід. Тлумач швиденько переклав, що гостя схвильована гостинністю, у нестямі від щастя бачити монархиню і надалі буде другом Англії й підтримуватиме її зовнішню політику. Єлизавета заспокоїлася й ще раз усміхнулася Маріванні.

Заблимали фотоспалахи.

Гостей британського престолу запрошено до фуршету. У сусідній залі під стінами — столи, повні наїдків напитків. Гості невимушено заходилися біля дармового пригощання. Як на взір, зроду не їли. Маріванна безпорадно тримала велику тарелю і якийсь незрозумілий пластмасовий пристрій до неї, поки не підбіг захеканий Алан. Він умить прилаштував пристрій до тарелі, встромив туди фужера, допоміг покласти їжі.

— У вас просять інтерв’ю Бі-бі-сі, три журнали, п’ять газет, є запрошення на популярне ток-шоу на телебаченні. Я погодив з посольством, аби ви затрималися тут ще на день.

— Ні хвилини, ні півхвилини. Лише в разі, якщо вона припинить убивати людей в Іраку, — відрізала Маріванна.

Алан сполотнів.

— То ви про це казали королеві?

— Саме.

— Слава Богові, що тут ніхто не знає української!

— Тоді я згодна на інтерв’ю, нехай хтось із нашого посольства перекладе, — спалахнула Маріванна.

— Зараз, зараз, не хвилюйтеся, все буде о’кей.

Маріванна летіла додому рейсом Українських авіаліній. Алан подумки палко дякував англійському Богові, який не посприяв вивченню української мови в Об’єднаному Королівстві. Усміхнена, мов ненаша, стюардеса подала на його прохання стосик уранішніх англійських газет. На чільних сторінках, звісно, переможна баталія в Іраку, а на інших — Маріванна з Єлизаветою.

Маріванна в очіпку, королева — в капелюшку.

— Поважні гості надсилають полишеним господарям телеграму з борту літака, — порушила мовчанку Маріванна, відклавши газети. — Чи не можемо й ми вчинити так само?

Алан завмер.

— Ви хочете подякувати Її Величності за прийняття?

Маріванна з жалем подивилася на хлопця: не маленький, міг би й розуміти. — І за прийняття також.

— Від приватних осіб телеграм не приймають, — зметикував Алан. — Скажіть мені, я передам через нашу амбасаду.

Маріванна зітхнула. Обернулася до ілюмінатора. В прогалинах ватяних хмар розкручувалася мапа землі. Покреслена на клаптики полів і міст, вишита зеленню лісів і гаптована стрічками річок.

«І дедалі меншає місць, де збереглися людяність і справедливість», — подумалося сумно.

Шериф зустрів Маріванну ворожо. Не привітався, насправжки загарчав, коли простягла руку.

— Нічого не їв, лише пив, я вже молилася, аби скорше ся вертали. Вже не знала, яких смаколиків йому купувати, — Зірка раділа стрічі.

Маріванна сиділа посеред кухні, гейби в гостях.

Почулося шарудіння. Вигулькнули до перед покою. Шериф, сопучи, витягав з-під вішалки все взуття Маріванни й носив у свій закуток під столом у кімнаті. Упорався, подався під стіл і важко гепнувся на купу капців, одвівши ображеного писка до стіни. Маріванна заплакала. Втерла сльозу Зірка. Собайло ворухнув вухами, дослухаючись. І долучився — тонким повискуванням. Утрьох і рюмсали: несхожа на себе, круглобока, повновида Зірка у спецсукні для майбутніх мам. Маріванна на візку. Здоровань псисько під столом, на купі конфіскованих капців — тепер хазяйка нікуди не поїде. Мить щастя.

— Шерочко, дай мамі лапку, — лестилася стара.

Шериф засопів, постукав хвостом об підлогу.

— Ще посерджуся троха і дам лапку.

Маріванна підкотилася до шафи, видобула стару валізу. Згребла зі столу все привезене з Англії — газети, фото. Загадала Зірці познімати зі стін світлини Єлизавети з кревними. Повагалася перед заскленим, у рямці, листом монархині, махнула рукою — знімай. Маріванна ввіпхнула все те у валізу, де до британського королівського сімейства вже впокоїлася Марґарет Тетчер, якою стара захоплювалася до часу конфлікту прем’єрки міністерки з британськими вуглекопами.

Маріванна не вибачила їй смерті від голодування десятка шахтарів і агресії проти Мальвінських-Фолклендських островів. У валізі пилюжився і старожитніший архів — про клан Кеннеді. Всесвітньо знана родина, яка постачала Америці президентів і сенаторів, теж не витримала суворих критеріїв Маріванни щодо моралі й етики.

Пили чай на кухні. Справжній «ліптон». Стиха перемовлялися. Шериф під столом вовтузився з м’ясом кісточкою. Теми Єлизавети не торкалися, як свіжої рани.

— А як тобі іспанський королівський двір? — запитала Маріванна. — Схожі на порядних, породичалися з Ростроповичем та Вишневською. І діти слухняні та виховані…

— Хай буде тендер, — всміхнулася Зірка. — Я голосуватиму за японських імператорів. От де моралі й етики — хоч сто порцій. Та й принц побрався з нормальною дівчиною.

— Це ще не факт, — зітхнула Маріванна. — Діана була теж не монарших кровей, а що вийшло… Бачу, щось тебе непокоїть.