Едгар Райс Берроуз - Повернення Тарзана, Едгар Райс Берроуз

Колдуел говорив про себе і своє минуле дуже мало. Він народився в Африці, а виховувався в Парижі — ось майже все, що було їй відомо про нього, та й про це він розповів їй у відповідь на здивоване запитання, чому він, англієць, говорить англійською з французьким акцентом.

— Чи не говорив він про те, що у нього є вороги? — спитав капітан.

— Жодного разу.

— Чи знав він ще когось із пасажирів?

— Не краще, аніж мене. Звичайні корабельні знайомства.

— А-а… чи не вживав він часом надміру алкоголю, міс Стронг?

— Я навіть не знаю, чи він узагалі пив. У всякому разі, він був цілковито тверезий за півгодини до того, як я помітила, що ця річ впала у воду, — відповіла вона.

— Це дуже дивно, — сказав капітан. — Він не схожий на людину, що непритомніє. Навіть якщо б з ним і сталося таке, коли він спирався на бортовий поручень, то важко припустити, щоб він упав назовні, - він би впав радше всередину, на палубу. Якщо його на кораблі немає, міс Стронг, то це означає, що його кинули у воду, а те, що ви не чули жодного крику, наводить на думку, що тоді він уже був мертвий — його вбили.

Дівчина здригнулася.

Через годину старший офіцер подав звіт про наслідки пошуків.

— Містера Колдуела на кораблі немає, - сказав він.

— Боюся, містере Брентлі, що трапився не просто нещасливий випадок, це щось набагато серйозніше, — сказав капітан. — Прошу вас особисто оглянути речі містера Колдуела, може, ви знайдете щось таке, що б могло вказувати на привід для самогубства або вбивства. Словом, вивчіть цю справу ретельно.

— Добре, сер, — відповів Брентлі і пішов провадити слідство.

Гейзел Стронг цілковито занепала духом. Два дні вона не виходила зі своєї каюти, а коли врешті з’явилася на палубі, то була бліда і мала під очима синці. Уві сні й увіч їй постійно здавалося, що вона знову бачить стрімке і мовчазне падіння темного предмета в море.

Невдовзі після її першої появи на палубі, відколи трапилося нещастя, до неї підійшов їюран, щоб поспівчувати їй.

— Це жахливо, міс Стронг, — сказав він. — Я весь час про це думаю.

— Я також, — відповіла дівчина. — Мені здається, що його можна було б урятувати, якби я здійняла тривогу.

— Вам нема за що собі дорікати, люба міс Стронг, — почав переконувати її Тюран. — Ви анітрохи не винні. Кожен на вашому місці вчинив би так само. Хіба коли щось падає за борт корабля, то це неодмінно повинна бути людина? А якби ви навіть і здійняли тривогу, то наслідки були б такі самі. Вашій розповіді спершу б не повірили, подумали б, що це привиділося нервовій жінці. А якби ви стали наполягати, то доки корабель зупинився б, доки опустили б шлюпки і вирушили по нього назад за кілька миль, туди, де трапилося лихо, збігло б надто багато часу і допомога запізнилася б. Ні, ви не повинні собі дорікати. Ви зробили для бідного містера Колдуела більше, ніж будь-хто, адже лише ви помітили його відсутність і перша почали розшуки.

Дівчина не могла не відчути вдячності за ці співчутливі й підбадьорливі слова.

До самого кінця подорожі Тюран часто бував з нею, і вона почала звикати до нього. Тюран довідався, що чарівна міс Стронг з Балтімора була багата, що вона мала чималий капітал та плани на майбутнє, від яких у нього перехоплювало подих, а оскільки він думав про це повсякчас, то просто дивно було, як йому взагалі вдається дихати.

Спочатку Тюран збирався залишити корабель на першій зупинці після зникнення Тарзана. Адже в кишені у нього був нарешті той документ, заради якого він сів на цей корабель. Ніщо його більше не затримувало. Йому дуже корті ло повернутися в Європу і сісти на перший-ліпший швидкий потяг до Петербурга.

Але потім у нього з’явилася інша ідея, яка швидко витіснила попередні плани. Не варто було нехтувати американським золотом, Та й його володарка була вельми приваблива.

“На Бога! Яке враження вона справила б на всіх у Петербурзі! Та й я теж, завдяки її грошам”.

Коли Тюран подумки витратив кілька мільйонів доларів і зрозумів, що це заняття йому пасує, він вирішив плисти далі до Кейптауна, де в нього рантом виявилися пильні справи і йому стало необхідно побувати в цьому місті.

Міс Стронг сказала йому, що вони з матір’ю збиралися погостювати в її брата; як довго-вони ще не вірішили але, напевне, кілька місяців.

Вона дуже зраділа, коли дізналася, що Тюран також їде в Кейптаун.

— Маю надію, що наше знайомство триватиме і далі. - сказала вона. — Заходьте до вас, коли ми влаштуємося.

Тюран був у захваті від запрошення і дуже дякував. Але на місіс Стронг він справив зовсім не таке добре враження, як на її доньку.

— Не знаю чому, але я йому щось не довіряю, — мовила вона одного разу до Гейзел, коли про нього зайшла мова. — Він ніби загалом порядна людина, але часом у його очах з’являється такий дикий вираз, що аж моторошно стає.

Дівчина засміялася.

— Матусю, та це ж нерозумно! — сказала вона.

— Напевне, ти маєш рацію, але я все-таки шкодую, що з нами Тюран, а не бідолашний Колдуел.

— Мені також шкода, — відповіла донька.

Тюран став частим відвідувачем у домі дядька Гейзел Стронг у Кейптауні. Він відверто залицявся до неї і робив це дуже спритно, випереджаючи найменше бажання молодої дівчини. Якщо треба було кудись супроводжувати її або її матір чи зробити якусь незначну товариську послугу — запопадливий Тюран наче виростав з-під землі. Дядько Гейзел та його родина дуже добре ставилися до нього завдяки його чемності та готовності зробити послугу. Мосьє Тюран ставав незамінною людиною. Нарешті він відчув, що настала зручна хвилина, і запропонував їй руку й серце.

Міс Стронг була така