Дмитро Стельмах - Фарс-мажор

Я прочитав вірші «Про український паспорт», «Любімо Приірпіння!», «Вживай українське!». Я дуже сподіваюсь, що перекладачці вдалося адекватно донести всю суть і настрій мого поетичного слова. Ярівчанський шепнув мені на вухо, щоб сьогодні я не читав свого вірша «Про штурм Спілки письменників у ніч проти 3 листопада 2003 p.». А я так хотів. Чому не познайомити наших нових друзів з усім спектром нашого спілчанського життя? І до того ж, той вірш так сподобався Ярівчанському на Четвертому позачерговому з'їзді Спілки письменників України. Та нічого. Прочитаю на іншій зустрічі, їх у нас тут ще буде немало.

Нам розповіли про довгу боротьбу маорійського народу за повернення своїх земель законним правонаступникам. Тепер ті вимагають сплати за використання повітряного простору радіохвилями від мобільних телефонів над їхніми землями.

Я щиро жалкував, що з нами нема нашого Назара. От би пораділа його зранена душа. І Еміку тут би дуже сподобалося. Тут так багато пристойних громадських туалетів. З папером і без консьєржок. Те, чого його душа просить.

Був під сильним враженням розповіді про повернення маорійських земель. Написав листівку Назару. Пообіцяв розповісти маорійцям історію про золото Павла Полуботка. З перспективою подання спільної петиції Банку Англії на повернення національних скарбів України. Борітеся – поборете, як казав Шевченко. Про це і Білл Клінтон шість років тому нагадав студентам Київського університету на зустрічі біля пам'ятника Кобзарю. Щоб пам'ятали, зманкуртовані інтернетівські безбатченки, як стисло прокоментував його виступ Назар.

26 серпня, четвер

Приїхали до Гастінгса, столиці виноробства Нової Зеландії. В місцевому театрі Поплавський знову співав про вареники в сметані, про те, що він українець, про кропиву, про свою маму і свого сина. Кудлай співала про колишню любов, Ярівчанський повторив свою роторуанську промову, я прочитав повний цикл своєї інтимної лірики. Перекладачка пекла раків, затиналась, але зі своїм завданням упоралася, гадаю, добре, бо зал вибухнув бурхливими оплесками.

По закінченні до мене підійшла якась дев'яностолітня бабця, очі її горіли вогнем юної пристрасті. Сказала, що таких віршів ще не чула зі сцени ніколи. Дякувала за мою поезію, казала, що справжнє щастя для жінки може принести тільки яскраве кохання. Попросила адресу й автограф.

Дав і те й друге. Я автографи взагалі даю без вагань. Але навіщо їй моя адреса?

27 серпня, п'ятниця

Приїхали до Нейпіра. Чудове містечко на березі Тихого океану, осередок культури, затишні кав'ярні, вуличні музиканти, туристи. Гарний оперний театр. Ми знову ушкварили гопак, пісні про вареники у сметані, красиву незаміжню жінку та киянок-коханок.

Зірка Нечитайло повідала представникам місцевих громадських організацій про значення та роль преси Приірпіння у загальноукраїнському культурному процесі і роздала останні примірники «Ірпінського вісника» та кишенькові календарики усім присутнім. Геннадій Клещар продемонстрував підбірку своїх пейзажів і колосальний триптих «Навала». Художник розповів, як Київська Русь врятувала Європу від ординського ярма, взявши на себе весь тягар опору загарбникам зі Сходу, що і досі незаслужено не поціновано ні Європейською спільнотою, ані Ханною Северінсен.

– Однак художники Київщини гідно заповнили цю прогалину європейських політиків витворами образотворчого мистецтва високого художнього рівня, – запевнив Геннадій.

– Пане Геннадію, як вам вдалося так достовірно передати портретну схожість хана Батия на своєму триптиху? – поцікавились новозеландці.

– Вся річ у тім, – пояснював Геннадій, – що у художника присутнє особливе світосприйняття – то цілий незбагненний мікрокосм і макрокосм творчої особистості. Це всесвіт барв, розмаїття образів і натхнення. І хана Батия я намалював так достовірно завдяки генній пам'яті, що передавалася моєму внутрішньому баченню крізь віки.

28 серпня, субота

Похід у ресторан із нашими новими друзями. Нам читали свої вірші новозеландські поети. Про пташку ківі. Про сріблясту папороть. Про капітана Кука. Це він, виявляється, сюди першим з Європи ступив. А я і не знав.

Після цього ми відповідали на запитання і подарували таким милим новозеландцям свої глиняні бутерброди з ікрою. Сказали, що вони приносять щастя і достаток у кожну родину. Попередили, що їсти їх не бажано, бо це витвір українського мистецтва. Помінялися адресами, обіцяли писати щотижня. Я, як завжди, дарував свою «Любов і вірність» з автографом. Українською. Щоб наше слово було чути і на берегах Тихого океану.

Чого це мені Висоцький сьогодні весь час згадується?

29 серпня, неділя

Наш останній виступ, слава тобі Господи! У відкритому театрі на березі. Зробили те саме, що й у попередні дні, – гопак, вареники в сметані, самотня жінка в метро, коханки-киянки, Хрещатик, калиновий вітер з України, вірші про любов.

30 серпня, понеділок

День відпочинку і вільного часу! Зірка запропонувала піти до басейну і сауни «Оушн-спа» на Марін-Перейд, що на самісінькому березі океану. Сауна виявилася спільною, разом сиділи чоловіки і жінки. Зірка сказала, що це найкраще розслаблює після напруженої роботи.

Я так і не зрозумів до кінця, що саме найкраще розслаблює – сауна сама по собі чи коли в сауні разом паряться чоловіки і жінки. Зірка, як завжди, висловлюється так, що потім весь день ламаєш голову над сказаним нею. А спитати не наважився, через свою природну скромність.

Фігурка у Зірки виявилася вищий клас, а от я дещо соромився свого звислого черевця. А все то пиво, яке я так полюбляю і пишу про нього хоку. Зірка сиділа поруч, пахла своїми знаменитими парфумами і мліла від задоволення. Чоловіки навкруг мліли від її парфумів і підсувалися ближче. Я почувався розслаблено і комфортно.

Купив Інзі сувенір – черепашку пауа блакитного кольору, що живе тільки в Новій Зеландії. На пам'ять про нашу нестерпну розлуку. Заплатив цілих двадцять доларів. Та що важать двадцять доларів у порівнянні з глибокими почуттями до дружини?

1 вересня, середа

Нарешті Київ! Як приємно вертатися додому з-за кордону, де все чуже – і мова, і їжа, і звичай сидіти в спільних саунах. Як радісно вдихнути повітря батьківщини на повні груди.

Я