Олексій Анатолійович Кононенко - Чоловіче чтиво. Комедія з елементами драми

– До весілля ти йому, а після – він тобі.

– Де живе Роман Придорожній?

– Який він із себе?

– Високий, каштанова шевелюра…

– А чим він займається?

– Моєю донею…

– Ти вдало віддала доню заміж?

– Для першого разу непогано.

– Що нового, Трохимівно?

– Нічого.

– А я чула, що ваша Леся віддалася.

– Ото новина! Вона вже й додому повернулася!

– Ще мене не знає, мамо, а вже хоче зі мною одружитися.

– Погоджуйся, поки він тебе не знає…

В майстерню до художника приходить літня жінка.

– Що у вас до мене? – запитує художник.

– Моя доня у вас модель, вона захворіла, я прийшла замість неї.

Теща сидить вдома і читає підряд всю пресу.

– Скільки рекордів ставлять мужчини, а ти хоч би який рекордик поставив! – каже до зятя.

– Хай би хоч один з тих рекордсменів пожив так довго з вашою донею, як я…

– Мамо, ви знову зібралися до театру. Але ж той спектакль вже два рази бачили!

Теща:

– Хіба то моя вина, що нову сукню придбала якраз сьогодні?!

– Чого плачете, Остапівно?

– Біда та й годі! Позаминулого місяця корова здохла, минулого місяця – зять, а нині кабанчик слабий…

– Ваша донечка мов ангел!

– Що з того? Ніякий чорт її заміж не бере!

– Чого захрип, Іване?

– Теща простудилася.

– Теща простудилася, а ти хрипиш?

– Вона усю ніч чхала, а я казав: «Будьте здорові»…

– Як же це ви віддаєте свою Галю за Петра? Ви ж мені дали слово?!

– Тобі я дала слово, а Петрові даю Галю.

Помер Микита, потрапив на небо. Зустрічає його святий Петро:

– Чого тобі, чоловіче?

– Прийміть на небо.

– А в чистилищі був?

– Ні. Але у мене лиха була жінка! А теща – страшно згадати…

– То ти вже на землі спокутував. Іди на небо. Помер Опанас. Теж зустрічає його святий Петро.

– В чистилищі був?

– А Микита он вперед мене йшов, він теж у чистилищі не був.

– Він мав лиху жінку й тещу.

– А я мав аж дві жінки! Не кращі від Микитиної! І дві тещі!

– Ну, для таких дурнів місця на небі немає! – сказав святий Петро і зачинив двері.

– Люба моя, сьогодні у нас буде гарний вечір. Я купив квиток до театру.

– Один?

– Для твоєї мами.

– Якби ж мені хто сказав, коли я помру… – сама до себе каже теща.

– Перед великим святом! – виривається у зятя.

– Чому? – запитує теща.

– Ну… Тоді у мене буде свято.

– Я так поставила, що кожна моя доня має вийти заміж у 18 років.

– А якщо якій не вдасться?

– Буде мати 18 років, поки не вийде заміж.

– Миколо, чому не вітаєшся?

– Щось я вас не впізнаю…

– Та я три місяці була твоєю тещею!