Ерін Моргенштерн - Нічний цирк

гирло. Коли годинник біля воріт починає бити, перший лучник випускає стрілу, вона злітає над натовпом і, влучивши в ціль, розсипається сотнями іскор.

Багаття займається снопом жовтого полум’я.

З другим ударом годинника другий лучник вистрілює в жовте полум’я — і воно стає блакитним, як чисте небо.

З третім ударом прилітає третя стріла — і вогонь стає теплим, яскраво-рожевим.

Четверта стріла перетворює колір полум’я на помаранчевий, як достиглий гарбуз.

П’ята — пурпурний вогонь.

Шоста — приносить із собою глибокий багрець.

Сьома стріла влучає в ціль, і здається, що темно-червоний вогонь аж сочиться ігристим вином.

Восьма — полум’я мерехтить фіолетовим кольором.

Дев’ята — фіолетовий заступає індиго.

Десятий удар, десята стріла — і багаття набуває темного, як північне небо, синього кольору.

Із передостаннім ударом танцюючий вогонь перетворюється із синього на чорний і на мить зливається зі своєю чашею.

І ось нарешті останній удар — замість потемнілого вогню з’являється сліпучо-білий, і бризки іскор розлітаються довкола, мов сніжинки. У нічне небо тягнеться велетенський і кучерявий щільний вихор білого диму.

Юрба шаленіє. Глядачі, котрі вже збиралися додому, вирішують залишитися трохи довше й захоплено обговорюють запалювання вогню. За кілька хвилин чи навіть годин ті, кому не пощастило побачити все на власні очі, з недовірою слухають оповіді інших.

Люди блукають між наметами, мандрують звивистими доріжками, що переплітаються одна з одною і, здається, ніколи не закінчуються. Хтось заходить до кожного намету на своєму шляху, інші відвідувачі перебірливіші й вирішують, чи варто заходити до шатра, лише детально вивчивши вивіски. Когось так захоплює дійство в одному наметі, що він не в змозі залишити його й надумує провести там увесь свій час. Відвідувачі радять щось іншим гостям; зіштовхуючись із ними на перехрестях, тицяють пальцями в найцікавіші намети, де вони вже побували. До кожної поради дослуховуються із задоволенням, хоча не завжди вдається потрапити до рекомендованого шатра: на шляху надибують іще так багато цікавого.

Коли займається світанок, переконати останніх роззяв, що цирк зачиняється, виявляється не так-то й просто. Люди втішаються лише обіцянками, що зможуть повернутися сюди, коли сяде сонце.

Загалом ніч відкриття минає з нечуваним успіхом.

Лише одна незапланована й непередбачувана подія стається цієї ночі. Відвідувачі нічого не помічають, та й більшість артистів дізнається про все лише згодом.

Коли сонце вже схилилося на захід і тривають останні приготування (у цирку поправляють костюми й топлять карамель), у дружини приборкувача тигрів починаються передчасні пологи. Поки жінка не була при надії, вона працювала асистенткою в чоловіка. Через її відсутність виступ доводиться трохи змінити, тож тварини нервують.

Жінка носила двійню й чекала на пологи лише за кілька тижнів. Пізніше в цирку жартуватимуть, що діти просто не хотіли проґавити ніч відкриття.

Ще до того, як ворота цирку гостинно розчахнулися перед гостями, тут з’являється лікар, і його розсудливо проводять за лаштунки. Простіше прийняти пологи там, аніж везти жінку до лікарні.

За шість хвилин до півночі народжується Вінстон Ейдан Мюррей.

У сім хвилин по дванадцятій на світ з’являється його сестра, Пенелопа Ейслін Мюррей.

Коли новини дістаються до Чандреша Крістофа Лефевра, він трохи засмучується, що двійнята не схожі як дві краплі води. Чоловік уже вигадав чимало циркових номерів, де можна було б задіяти близнюків, коли вони трохи підростуть. Хоча близнятам і бракує тієї видовищності, на яку Чандреш розраховував, Марко все ж замовляє доставку двох гігантських букетів червоних троянд.

Діти крихітні, але кожен має несподівано густе й руде волосся. Вони майже не плачуть, хоча й не сплять і уважно розглядають усе двома парами однакових допитливих синіх оченят. Малюків пеленають у шматки шовку й атласу — дівчинку в біле, хлопчика в чорне.

Потік артистів, що між виступами бажають познайомитися з малюками, не вщухає. Усі по черзі беруть їх на руки й обов’язково зауважують, яка чудова в них різниця в часі. Діти викапані циркачі, хіба що колір волосся не дуже гармонує з чорно-білою гамою. Хтось радить надівати капелюшки, поки малюки не виростуть достатньо, щоб пофарбувати волосся. Хтось інший заперечує, що зафарбовувати такий колір, вогняно-червоний, значно яскравіший за материн рудуватий, було б просто смішно.

— Це сприятливий колір, — каже Тсукіко, але відмовляється пояснити свої слова.

Вона цілує кожну дитину в чоло, а потім складає вервечку паперових журавликів і вішає над колискою.

Ближче до світанку, коли цирк безлюдніє, дітей виносять на прогулянку — на подвір’я між шатрами, — аби заколисати. Проте дітки не сплять, а уважно розглядають вогні, костюми та смужки довколишніх наметів. Дивна поведінка для малят, котрим лише кілька годин.

І тільки коли сонце з’являється над обрієм, двійнята заплющують очі та притискаються одне до одного під смугастими ковдрами в чорній кованій колисці, що вже чекала на них попри передчасну появу на світ. Хтось надіслав у подарунок колиску кількома тижнями раніше, але не залишив ані листівки, ані записки. Мюрреї гадали, що це дарунок від Чандреша, однак у відповідь на їхні подяки він удав, що не