Ерін Моргенштерн - Нічний цирк

опадів. Бейлі запхав її достатньо глибоко, щоб навіть найдопитливіші вивірки не забрали скриньку собі.

Серед його скарбів — пощерблений наконечник стріли, що його хлопчик знайшов у полі, коли йому було п’ять. Камінець із дірочкою посередині — вважається, що такі приносять удачу. Чорна пір’їна. Блискучий шматочок гірської породи — мама каже, що це якийсь різновид кварцу. Монетка — його перші кишенькові гроші, які він вирішив не витрачати. Коричневий шкіряний нашийник їхнього пса, який помер, коли Бейлі було дев’ять. Самотня біла рукавичка, що вже стала сірою від віку й того, що її зберігали в маленькій шкатулці разом із камінням.

І кілька складених пожовклих сторінок, укритих рукописним текстом.

Коли цирк поїхав, Бейлі записав кожну дрібницю, котру зміг пригадати, щоб із часом вони не зникли з пам’яті. Попкорн, укритий шоколадом. Шатро, де люди на високих круглих платформах показували трюки зі сліпучим білим вогнем. Чарівний годинник над квитковою касою, який трансформувався й виконував значно більше функцій, аніж просто повідомляв час.

Укладаючи тремтячим почерком каталог із кожною цирковою дрібницею, Бейлі ніяк не міг занотувати свою зустріч із рудою дівчинкою. Він ніколи й нікому не оповідав про неї. Ще двічі він навідувався до цирку у вечірні робочі години й шукав її, але не зміг знайти.

А потім цирк поїхав — зник так само несподівано, як з’явився, мов невловимий сон.

Більше він не повернувся.

І єдиним доказом того, що дівчинка справді існувала, а не була витвором його уяви, залишалася ця рукавичка.

Але Бейлі більше не відчиняв свою шкатулку. Ретельно зачинену, її було заховано в дереві.

Бейлі думає, що, напевно, мав би просто викинути її, проте не може змусити себе наважитися.

Можливо, він просто залишить її в дереві, вона заросте корою й назавжди буде захованою всередині.

* * *

Сірого суботнього ранку Бейлі, як завжди, прокинувся раніше за інших. Він упорався зі своїми обов’язками так швидко, як тільки міг, кинув до сумки яблуко й книжку та подався до дерева. Десь на півдорозі він подумав, що дарма не надів шарф, — але днина обіцяє розхмаритися. Зосередившись на цій заспокійливій думці, хлопчик видряпується вгору, минаючи нижні гілки, куди його відсилали багато років тому, минаючи інші гілки, на яких сиділа Керолайн та її друзі. Це гілка Міллі, думає він, торкаючись галузи ногою. Коли Бейлі минає гілку Керолайн, усередині тріпотить задоволення, нехай навіть через стільки років. Оточений шурхотом листочків під вітерцем, хлопчик всідається на своє улюблене місце, мало не торкаючись черевиками западини, де захована майже забута шкатулка зі скарбами.

Коли він нарешті відводить погляд від книжки, мало не падає з дерева від здивування. На полі з’явилися смугасті чорно-білі намети.

Частина II
Ілюмінація

У цирку багато світла — від вогнів, від ліхтарів, від зірок. Коли хтось описував Le Cirque des Rêves, я так часто чув вислів «гра світла», що іноді мені навіть здається, що весь цей цирк — лише ілюзія, створена світлом.

Фрідрік Тіссен, 1894 Ніч Відкриття І:
Початок

Лондон, 13 і 14 жовтня 1886

День відкриття чи, радше, ніч відкриття вражає. Усе сплановано до найменшої дрібниці, і задовго до сутінок чималий натовп зібрався перед огорожею. Коли глядачам нарешті дозволяють зайти, вони широко розплющують очі від захвату, і ті щораз ширшають, поки їхні власники мандрують від намету до намету.

Усі елементи цирку злилися й перетворилися на єдиний надзвичайний механізм. Виступи, до яких готувалися в різних країнах, навіть на різних континентах, тепер відбуваються в сусідніх шатрах. І кожна частинка вистави зливається з іншими в єдине ціле.

Навіть повітря бездоганне — чисте, свіже, прохолодне, сповнене ароматів і звуків, що ваблять і зачаровують кожного відвідувача.

Опівночі відбувається церемонія запалювання вогнища. Весь вечір казанок, у якому його розклали, стояв порожній і здавався просто скульптурою зі звивистого заліза. Спочатку на подвір’ї з’являються дванадцятеро заклинателів вогню з невеликими платформами, які встановлюють по колу, наче цифри на годиннику. Рівно за хвилину до півночі кожен із них займає свою платформу й усі виймають з-за спин чорні лискучі луки й стріли. За тридцять секунд до півночі кінчики стріл займаються маленькими жовтими вогниками. Навіть ті, хто досі не зважав на лучників, тепер зацікавлено спостерігають за ними. За десять секунд до півночі артисти підіймають луки й націлюють вогняні стріли на застигле в очікуванні залізне