Ерін Моргенштерн - Нічний цирк

Двійнята не переймаються, звідки взялася колиска, вона їм просто подобається.

Пізніше ніхто не може точно пригадати, хто вперше назвав їх Крихітка й Прибамбас. Як і у випадку з колискою, ніхто не зізнається.

Але, як завжди буває з прізвиськами, вони міцно чіпляються.

Лондон, 13 і 14 жовтня 1886

Перші кілька годин у ніч відкриття Марко нишком позирає на годинник і чекає, поки стрілки нарешті повідомлять про північ.

Передчасні пологи в родині Мюрреїв дещо сплутали його графік, але якщо запалювання вогню відбудеться, як заплановано, буде непогано.

Це найкраще з усіх рішень, адже він розуміє, що за кілька тижнів цирк буде за сотні кілометрів звідси, а він мусить залишитися на самоті в Лондоні.

І хоча Ізобель може виявитися справді корисною, йому потрібні міцніші пута.

Відколи хлопець дізнався, що цирк стане ареною їхнього змагання, він поступово прибирав його до рук. Виконував усе, що просив Чандреш, і навіть більше, аж поки йому врешті не дозволили самостійно вирішувати питання від вибору дизайну воріт до замовлення матеріалу для тентів.

Масштаб задуманого лякає навіть його самого. Марко ніколи ще не вдавався до чогось подібного, але хіба може щось завадити починати гру з найсильнішого ходу?

Багаття забезпечить його зв’язок із цирком, хоча він і досі не дуже впевнений, чи спрацює це. Але оскільки до справи вже залучено стільки людей, додати ще елемент безпеки, здається, не буде зайвим.

Він готувався кілька місяців.

Чандреш уже вважає Марко незамінним помічником у питаннях, пов’язаних із цирком. Його не надто потрібно контролювати, тож чоловік радо дозволяє хлопцеві організувати церемонію запалювання вогню. Вони потискають руки, і тепер усе залежить лише від Марко.

А що найголовніше — Чандреш погодився зберігати все в таємниці. Церемонія відбувається в дусі Опівнічних Прийомів — ставити питання не личить так само, як цікавитися продуктами чи меню.

Ніхто не відповідав, чим просякнуті стріли для створення такого разючого ефекту і як можна змусити вогонь змінювати один тремтливий відтінок на інший.

Тим, хто цікавився цим під час підготовки й репетицій, казали, що розкриті секрети лише псують враження.

Утім, найважливішу частину дійства Марко звісно ж не міг прорепетирувати.

Утекти від Чандреша на людяному подвір’ї за кілька хвилин до півночі виявилося нескладним завданням.

Марко крокує до витіюватої залізної посудини, наближаючись якомога ближче до поки що порожньої чаші. З кишені пальта він виймає великого записника в шкіряній палітурці, досконалу копію того, що надійно зачинений у кабінеті. Жоден відвідувач у натовпі на подвір’ї не помічає, як він кидає зшиток на дно казанка.

Записник падає з приглушеним звуком, непомітним у навколишньому галасі.

Обкладинка розгортається й демонструє помережаному зірками небу вигадливе чорнильне дерево.

Хлопець стоїть упритул до залізної чаші, коли лучники займають свої місця.

Попри натиск натовпу, коли вогонь заіскрився райдужними кольорами, Марко зосереджується лише на полум’ї.

Коли остання стріла влучає в ціль, юнак заплющує очі. Крізь повіки білий вогонь здається червоним.

Селія гадала, що під час перших виступів почуватиметься блідою копією власного батька, але з полегшенням зрозуміла: те, що відбувається тут, анітрохи не нагадує дійства, за якими вона спостерігала, мандруючи від театру до театру.

Її намет маленький і затишний. Глядачів небагато, тож вони залишаються окремими людьми, а не зливаються в безлиций натовп.

Дівчина помічає, що кожен виступ може зробити неповторним, змінюючи програму залежно від реакції публіки.

Виявляється, що Селія насолоджується роботою більше, ніж могла гадати, утім, вона з вдячністю ставиться до часу між виступами, який може присвятити тільки собі. Коли близиться північ, дівчина вирішує знайти місце, звідки зручно було б подивитися, як розпалюватимуть вогонь.

Але, прокладаючи шлях туди, звідки збирається подивитися церемонію — місцину вже охрестили «за лаштунками», хоча тут навіть лаштунків немає, — Селія раптом потрапляє у вихор метушні, пов’язаної з передчасним народженням двійні Мюрреїв.

Тут уже зібралося кілька тривожних від очікування артистів і робітників. Схоже, запрошеному лікарю вся ситуація видається дивною. Дівчина-змія приходить і знову йде. Ейдан Мюррей тиняється з кутка в куток, наче один із його тигрів У клітці.

Селія прагне бути корисною й допомагає: наливає чай, знаходить нові горнятка й вигадливі методи, щоб переконати людей, що все буде гаразд.

Усе це настільки нагадує дівчині, як вона втішала