Жиль Леруа - Пісня Алабами

себе «змученими», і це так вишукано, так романтично звучить, аж видається ознакою їхнього вищого походження. А про нас, жінок, як тільки ми пускаємося берега, вони кажуть, що ми істерички, навіженки й що нас треба запроторити до божевільні.

І ось мене зачинили туди, звинувативши в тому, що я з'їжджала з глузду, коли заводила річ про Льюїса. Таж нічогісінько я не вигадала, це Гертруда Стайн сама казала, що Льюїс хвалився, ніби ще змалку носить із собою ножа, «щоб повбивати всіх гейків». Скажіть, хіба не хворий він на голову? Він просто-таки нестерпно хоче Скотта, тож і нищить його. Методично. Він уже розпочав. Дізнавшись, що Гертруда Стайн спить із Алісою Токлас[27] (довго не міг він уторопати цього, усі ж бо гості на вулиці Флерюс відразу це розуміли), виявивши, що вона запекла лесбійка, він вилляв на неї стільки бруду, що блювати кортіло від того, адже він усим завдячував цій жінці, вона була його наставницею, була порадницею, була добродійницею і меценаткою. Та людям на кшталт оцього Льюїса людяність невластива. Її годі чекати від чолов'яги, який розстібає на собі сорочку до останнього ґудзика, щоб усі бачили, що він волохатий мов орангутанг. Цікаво, миється він хоч трохи? Важко сказати: він завжди був мені огидний, а відколи він устряв до тієї халепи, — я дізналася про це з газет, — мені він дедалі частіше уявляється замурзаний і неголений, у сорочці з розстебнутим коміром, брудним мов собачий нашийник, що облямовує мавпячу вовну в нього на грудях. Та й гладшає він, це видно з кожною світлиною, що з'являються в ілюстрованих часописах. А хіба в бою гладшають?

— Я знаю, бо бачила це, — повторювала я, — на власні очі бачила, тоді це ще була правда. О’Коннор стояв навколішки, голова його була поміж ногами мого чоловіка. У кімнаті стояв напівморок, та прожектор осявав ту сцену, і можу вас запевнити, вони робили саме оте.

— Не було там ніякого прожектора, пані. Ваш чоловік запевняв нас у цім. Він категоричний. У вас ніколи не було прожектора.

— Ми тоді мешкали в готелі й позичили того прожектора, він висів на стіні… і вони дивилися порнографічний фільм, де були два чоловіки й жінка, і ті два чоловіки не звертали уваги на жінку, якщо ви розумієте, про що я.

Лікарі хитають своїми головами в окулярах, фізіономії їхні пісні й білі, як і халати.

— Це галюцинації, Зельдо. Не очі вас обманюють, а глузд. Така особливість вашої недуги: ви не повинні вірити в те, що бачите.

Зате вони вірять Скоттові, його золотим словам чи радше його грошенятам, адже мій чоловік виписує їм чеки.

— Ваш мозок створює образи, які є химерами, анаморфозами[28]. Ви знаєте, що це за слово?

Цікаво, образи і поблажливість теж належать до курсу лікування?

— Я малюю й пишу, панове. Авжеж, я знаю, що таке анаморфоз.

Я пробурмотіла: «Телепні!» чи, може, і гірше щось, вони почули і заходилися щось хутко нотувати в записниках, тож мені стало зрозуміло, що я погіршила моє становище.

— Коли ви відчули, що втратили будь-який контроль? Чому ви не питалися чоловіка? Не уточнили, що саме ви бачили?

Я дивилася на них, на ту сіро-білу стіну, мовчазну й ворожу.

— Якщо не вірите мені, запитайте в готельних службовців. Проведіть розслідування! Усенький готель це чув, авжеж, чув, як я репетувала й обзивала їх. Та й яка жінка не розлютилася б? Льюїс обзивав мене причинуватою, німфоманкою і невдахою. Він тричі це повторив: мовляв, бідолашна невдаха я. Казав: «Їдь додому, у свою діру, що зветься Алабамою. Дай спокій Скоттові». Тоді я вхопила кварту з пуншем, що стояла на піаніно, й щосили пожбурила йому в мордяку. Він, щоправда, зумів ухилитися. Шкода.

…Пам'ятаю, як струсонуло мене тоді, аж у зубах закололо й у кістках. Та скляна кварта розбилася зі страшенним брязкотом, витонченим і тривожним заразом, наче саме піаніно вибухнуло. Скотт хотів було кинутися до мене, та наступив на скляні друзки, що валялися на килимі, наче окрушини граду. З ніг його зацебеніла кров, на підлозі з'явилися червоні плями, і він якось дивно, ніби заклякнувши, зупинився на однаковій відстані від Льюїса й від мене, роззявивши рота й не знаючи, що вдіяти. Льюїс сидів у кріслі й дивився на все це із задоволеною посмішкою. Прожектор гудів у тиші, й оте його гудіння видавалося мені найбруднішою лайкою, яку я чула в моєму житті. І тоді Скотт, навшпиньки і вимахуючи руками для рівноваги, дістався до нього й вимкнув, а потім впустив у кімнату трохи свіжого повітря. Я відчула, як ноги мої затрусилися, підлога захиталася, а потім я провалилась у темну прірву.

*
1940

Я на колінах.

Відтепер я на колінах.

Чекаю, аж коли по мене прийдуть: сама я не можу звестися на ноги.