Ніна Ягоджинська - Володар жахів. Характерницька сила

— Ти думаєш, це правда, те, про що цей чоловік розповідає?

— Так, — теж пошепки відповів Ярослав, — я не думаю, а точно знаю.

— Ага, значить, може, і правда, але вірогідніше, що все-таки якийсь гіпноз у кримінальних цілях. А зайди-но, сину, до нас на кухню на хвилину.

Знизавши плечами, Ярослав пішов за татом.

— Ярославе, будь добрий, продемонструй нам що-небудь, щоб довести свої характерницькі здібності, — директор магічної школи сів, схрестивши руки й відкинувшись на спинку стільця. Мовляв, я тут ні до чого, зараз самі все побачите. Ну, і що їм представити? Заморозити крижаним списом, а потім лікувати? Кинути вогняну кулю або паралізуючу сітку? Шикарно… Просто слів нема. А вони всі сидять і дивляться, жах.

Ярослав подумав і вирішив порадувати всіх все-таки вогняною кулею. Захопив кілька червоних ліній Сили, сплів необхідне закляття, додав малюсіньку крихточку власної сили й обережно, ще не вистачало кухонного стола підпалити — мама потім такого жару завдасть, що мало нікому не буде, направив кульку у склянку з чаєм. Чай моментально запарував і закипів, вихлюпуючись через вінця.

— Дякуємо за демонстрацію, — пан Сірко спокійно кивнув Ярославові, поки батьки ошелешено розглядали булькотіння окропу.

— Але як це може бути? — мама Наталка недовірливо торкнулася склянки і, обпікшись, відсмикнула руку.

— Я вам уже говорив і повторю ще раз: Ярослав — сильний характерник. Без необхідного навчання ці здібності будуть небезпечні. Йому вкрай потрібні знання, а їх може дати тільки наша школа.

— Але… — мама розгублено подивилася на тата, шукаючи його підтримки.

— Так, шановний, — серйозно подивився на Івана Сірка тато, — ви, може, не знаєте, але зараз усі діти ходять до школи. Як ми зможемо пояснити, якщо наш син просто пропаде?

— Ну, це зовсім просто, скажете, що він поїхав по обміну навчатися в іншу країну та й усе. А з документами ми допоможемо.

— Ви якось підозріло багато знаєте про наші реалії, як для історичного персонажу.

— Ну, знаєте! — обурився Іван Сірко, — можна подумати, я чотири століття спав! Навпаки, вів дуже активне життя і, звичайно, у курсі, як ви кажете, «реалій». Чи ви думаєте, що характерники весь цей час не розвивалися?

— Ну, добре, добре, — тато примирливо підняв руки, — давайте ми спокійно поговоримо, а Ярослав нехай уже йде лягати спати. Надворі вже давно ніч.

Ярик обурено подивився на тата, наштовхнувся на украй суворий погляд і мовчки почалапав до своєї кімнати.

Заснеш тут, як же! Там, можна сказати, його долю вирішують, а він буде спати? Розвернувшись, Ярослав навшпиньки пішов назад до кухні. Він просто постоїть тихенько й послухає. Це ж передусім стосується саме його! З дверей вийшла мама, сердито кивнула головою в сторону спальні й насупила брови. Ох, і добре ж вона його знає! Довелося розвертатися й усе-таки плентатись до кімнати.

Ну як же так! Узяв і заснув! А прокинувся вже аж вранці. Що за невдача! Мав же намір вичекати й таки почути, про що там директор магічної школи говоритиме з батьками. Сонько нещасний! Лаючи себе на всі заставки, Ярослав побрів у ванну вмиватись. Після ванни зазирнув на кухню ввімкнути чайника й застав там маму, тата й Івана Сірка. Це вони так і не лягали, чи що? Сидять, мирно п’ють чай — просто ідилія. Цікаво, про що ж вони все-таки домовились?

— Доброго ранку, — Ярослав вирішив усе-таки заговорити першим.

— Доброго, — задумливо відповів тато.

— Чекай, я зараз печива з валізи дістану, буде тобі до сніданку, — заметушилася мама. І ні слова, про те, що насправді всіх, а особливо Ярослава, хвилює. Ну, гаразд, поки що будемо вдавати, ніби нічого незвичайного не сталося.

— Ярику, — тато прокашлявся, — сину (о, сину — це вже серйозно), ми вирішили, що тобі слід на наступний рік поїхати вчитися до магічної школи. А поки що тобі треба буде позайматися по індивідуальній програмі.

— Так, — долучилася до розмови мама, — ми сьогодні побували на Іктурі (коли це вони встигли?), побачили цю школу, характерників, летучі загони… (Ну, звичайно, батьки на слово ніколи б не повірили, їм усе треба перевірити) Пан Сірко (о, уже «пан»!) обіцяє постійно діючий телепорт від нас до школи. Тож ти зможеш часто бувати вдома, і ми зможемо тебе відвідувати. Ти снідай, снідай (ага, тут моя доля вирішується, а я буду сидіти й жувати).

Ярославові до останнього не вірилось, що його життя так разюче змінилося. Аж поки йому не передали з магічної школи здоровенного стоса книг із суворим наказом якнайшвидше вивчити всю теорію. І це паралельно зі шкільними уроками! Неабияк допомогло у цій нелегкій справі й закляття концентрації пам’яті, інакше завчити таку прірву інформації годі було й думати. Навідувався кілька разів на Іктур, зустрічався з одногрупниками й Світланкою. Так, так, батьки її уже відпустили навчатися, і вона тепер чекає — не дочекається, коли Ярослав приєднається до своєї групи.

А практикою Ярику займатися заборонили, тільки він на це не дуже зважає. Але, звичайно, докладає всіх зусиль, щоб його не піймали на гарячому. Ну, наприклад, кінетичні закляття для переміщення предметів — це ж шалені можливості! Або закляття нейтралізації — хтось вилаявся, а Ярослав — хоп! — і розвіяв згусток негативної енергії. Чи закляття абсолютного слуху — вивчити його і ні разу не застосувати, це вже, вибачте, треба мати не витримку, а сталеві канати.

Вечоріло. Ярослав повертався додому з тренування. Пішки. Велосипеда, на