Яцек Денель - Кривоклят

лірикою і казкою, однак вони там обоє цілком одностайно реготали, немовби прийшли на виставку до Музею карикатури в Кремзі. Теж, зрештою, не смішну, додав він за мить, виймаючи, врешті-решт, олівець зі стругачки, тільки подумайте, що всі вони здобули шкільну освіту, сказав я Цеєтмаєрові, кожен із них відбув принаймні початкову школу, більшість — середню школу, а значна частина й вищу, деякі з них пройшли всі стадії навчання, яке, певна річ, складається також із художнього навчання, оскільки в нашій країні, що полюбляє мистецтво, освіта без художнього навчання обійтися не може, у нашій країні, що полюбляє мистецтво, легіон учителів і вчительок було делеговано прищеплювати дітям і молоді любов до мистецтва, що призводить, певна річ, до повної катастрофи, до повного збочення, знівечення культури, що полягає в початковому придушенні її в дитячих організмах, а потім у її багаторічному додушуванні, недопущенні, аби вона вкорінилась у цих молодих, вразливих людях, і все це офіційно, через навчання культури. Відштовхування через уявне заохочення, тобто викорінення розуміння мистецтва через уявне навчання розуміти мистецтво — так це є, пане Цеєтмаєре, й інакше бути не хоче, ви тільки уявіть собі, казав я, знічев’я стругаючи Цеєтмаєрові пару винесених із зали терапії зайнятістю олівців, що за весь шкільний курс музики я жодного разу не слухав жодного твору, про який ми розмовляли, я мусив знати напам’ять усі частини сонатної форми — експозиція, що складається з першої теми, сполучна партія, друга тема, друга сполучна партія, епілог, кода, потім розробка, певна річ, із видами розробки, наприкінці реприза, але ми жодного разу не прослухали бодай однієї сонати — ні Бетговена, ні Моцарта, ні Гайдна, жодного з віденських класиків — чи то заграної вчителькою, чи програної з платівки, чи, врешті-решт, наживо, виконаної професійним музикантом на концерті, ні, де там, жодного разу ми не слухали жодного з вокальних циклів Шуберта й Шумана, проте мусили знати назви циклів, із номерами в каталозі Дойча, «Красуня-млинарка» D795, «Зимова подорож» D911, «Лебединий спів» D957, що їх легко запам’ятати, бо це анаграма номера в каталозі «Красуні-млинарки», «Вокальний цикл» opus 24, «Вокальний цикл» opus 39, це Шуман, певна річ, без каталогових номерів, «Любов і життя жінки» opus 42, щось іще, «Кохання поета» opus 48, ага, «Мірти» opus 25, одразу ж після першого «Вокального циклу», але ми також жодного разу не слухали жодного з цих вокальних циклів, жодного, навіть однієї мелодійної лінії, заграної на піаніно, що стояло в кутку, ні, передусім нам наказували співати пісні про зиму, що наближається, ухаха, з альпійських схилів у долини, а потім про весну, що тралалілалілалі, настає, а коли в одному з класів у нас почали ламатися голоси, нас колективно перевели на флейти, і відтоді ми награвали лише прості мелодії для флейт, геть огидні, від яких кров із вух іде, ви тільки-но уявіть собі, пане Цеєтмаєре, групу підлітків із незграбними пальцями, які щодуху дують у пластмасові флейти з, певна річ, огидним тоном, зате жодного циклу Шуберта, жодного циклу Шумана, хоч ми мусили напам’ять знати назви, опуси й каталогові номери найважливіших циклів, певна річ, конкретні, оскільки саме автор підручника й вчитель вирішували, які вокальні цикли Шумана й Шуберта є найважливішими, жоден із учнів не міг сам оцінити ці цикли й сказати, що цей для нього важливий, а той неважливий, де там, це вирішував учитель, тому за свій курс музичного виховання я став геть невихованим у музичному сенсі, навіть гірше, я зненавидів музику, це страхітливо, якщо це належним чином обміркувати, сказав я, охоплений жахом, Цеєтмаєрові, якби не досить випадкові відвідини однієї винарні, де якраз проводило репетицію Чоловіче співоче коло «Пісенний вінок» у Сімбаху-ам-Інні, можливо, я ніколи не почав би співати, можливо, і досі вважав би всі пісні, не лише Шумана й Шуберта, якоюсь аберацією, якимось насильством над розумом, що втовкмачує в мозкові звивини геть нецікаву інформацію, до того ж із візуальним мистецтвом, бо ж у нашій країні, що полюбляє мистецтво в усіх його виявах, поруч із музичною антиосвітою, що виховує людей у ненависті до музики, діє ще візуальна антиосвіта, що виховує людей у чітко зрозумілій ненависті до візуального мистецтва, за скількись років нас жодного разу не водили до музею, наш учитель малювання вірив навіть, що музеї для молоді шкідливі, оскільки показують занадто складний образ мистецтва, який не відповідав його нескладному репертуару, тому він цілими роками катував нас, навпереміну наказуючи читати з підручника розділи про романську архітектуру чи постімпресіонізм і виконувати художні роботи, що відтворювали романську архітектуру чи постімпресіонізм, ось, будь ласка, ви маєте двадцять хвилин на рисування романського портика, ось, будь ласка, ви маєте двадцять хвилин на створення портрета в стилі ван Гога й так далі, нам наказували парафразувати історію мистецтва, навіть гірше, пане Цеєтмаєре, нам наказували переглядати жалюгідні репродукції шедеврів, справжню галерею растра й спотвореного кольорового друку, а потім відтворювати їх на папері нашими незграбними пальцями, нашим дешевим шкільним приладдям, до того ж вершиною мистецтва для нашого вчителя малювання був найгірший кітч в історії австрійського живопису, тобто Вальдмюллер[42], цей добродух-злочинець, який украй жорстоко зґвалтував смак цілих поколінь австрійців, базграючи як живих усіх цих байстрюків, що збирають анемони на зеленому-зеленому лужку під блакитним-блакитним небом і білою-білою хмаринкою, усі ці хатки, у яких прописано, наче на фотографії, кожну соломинку, кожне кільце деревини, кожен листочок плюща, осяяний сонцем, що абсолютно відучували нас сприймати шедеври, Шедеври й шедеври, обурився Цеєтмаєр, облиште вже нарешті ті шедеври, пане Кривокляте, адже оце шедевр, що приклеюють до твору геть довільно, незважаючи на те, чи його приклеюють особисто — ви, я чи хтось інший, хто вирішує конкретний твір назвати шедевром, чи приклеюють колективно, тобто ми його шедевральність не лише проголошуємо, і це визнаємо одностайно, погоджуючись, що шедевром є твір, який усім нам в’ївся в печінки, який упізнаваний усіма вчительками малювання, репродукований у мільйоні книжок про історію мистецтва, в «Історії мистецтва в сотні картин», в «Історії мистецтва для наймолодших», у «Короткій історії мистецтва» і так далі, і так далі, погодьтеся, що це не має особливого значення, і я, звичайно ж, погодився: Авжеж, я погоджуюся, скажу вам навіть більше, пане Цеєтмаєре, часто буває, що зустріч із твором дарує більше, ніж зустріч із шедевром, чи, якщо ми приймемо іншу номенклатуру, чимало вельми важливих творів залишаються просто невідкритими, нерозпізнаними шедеврами, не раз траплялося і мені, і моїй дружині, разом і окремо, що ми зупинялися