Мирон Козак - Дворіччя. Книга українця

Скажімо, у сусідньому Ладичині (за три кілометри від Дворіччя) таке братство заснувалося ще у 1875 році, відновилося у 1908-у. Девізом братства були такі слова:
Молися, тверезися, Працюй, учися.

Тверезий спосіб життя активно пропагували серед братів і сестер во Христі місцеві священики Святенький і Балтарович. Теперішні ж «отці» можуть запросто «глушити» по святах і буднях дешевий коньяк, а то й самогон зі своїми прихожанами...

(Але наш поет вірить:

Народ не візьмеш на макуху. Він зоддаля розрізнить чин: І хто є син його по духу, І хто — по духу! — сучий син.)

Часи міняються... Цікаво порівняти з давнім девізом українського Братства тверезості девіз сучасного російського «Общества трезвости»:

Куришь, водку пьешь и пиво — Ти пособник Тель-Авива...

***

...«На чому ми там зупинилися, серце?»

У тому віці, в якому я зараз живу, є тільки ти, моя Любове, і Бог. Бо з літами —

Усе нікчемне, куце, безголове Благословенна пам’ять обмина, А зостаються славні імена, Їх слово і діяння пам’яткове. І зостаєшся ти, моя любове, Твоя неопалима купина. І хай святиться вічна таїна Сльози твоєї і твойого слова! (Іван Чернецький)

...Сниться мені у Дворіччі, в батьківській хаті, у якій лише одна моя жива душа, дивний сон:

Священний гай. Живий вогонь. Молитва волхвів
«Ліси мої, гаї мої священні! Пребудьте нам вовіки незнищенні!»

Є ще в Україні Священні гаї! І збираються там, на берегах Дніпра-Славути, неподалік Чернечої гори, наші волхви-ясновидці.

Добувають живий вогонь. Стають у коло. І моляться. І священнодіють. Сідають круг живого вогню. Верховний волхв неспішно і тихо, щоб усі чули, каже:

— І мусимо дбати про вічне, яко земне проти нього — ніщо. Вічне, як хліб насущний, не приїдається ніколи. З Вічності усе видно й чути.

Ось, бачу: уже зійшов з Чернечої гори Тарас. Ходить Україною, яка понад двадцять літ зоветься незалежною, вдивляється у людей палаючими очима і каже:

Кругом неправда і неволя, Народ замучений мовчить...

— Іди до нас, внуче Дажбожий Тарасе! Тут, у цьому колі, є з ким сісти хліба з’їсти, промовить слово. Ми розкажемо тобі, що народ наш вже не мовчить, я виходить на Майдани і творить Революції Гідності!

З Вічності, Тарасе, нам усе видно й чути. І крізь ту хурделицю північну ми тебе чули! Чули і просили у Господа, щоб дав тобі ще віку і сили сказати українцям найголовніше. Сказати, що рід наш такий же древній, як людність «в непробудимому Китаї, в Єгипті темному, і понад Індом і Євфратом», що

Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине... От де, люде, наша слава, Слава України!

Ми зробили так, щоб ти молився не чужим богам, а тільки Рідному і навчав цього ту грішну душу Ликеру:

...Збрешуть люде, І візантійський Саваоф Одурить! Не одурить Бог, Карать і миловать не буде: Ми не раби його — ми люде! Моя ти любо! Усміхнись, І вольную святую душу, І руку вольную, мій друже, Подай мені...

Найбільше молячись Правді на землі, ти, Тарасе розповідав ту правду своїм братам незрячим. Навіть правду про царів, не милуючи ні юдейського Давида, ані многогрішного «хрестителя» Володимира. Якби ж то читали, не пропускаючи жодної коми:

Ту вінценосную громаду Покажем спереду і ззаду Незрячим людям... Давид, святий пророк і цар, Не дуже був благочестивий. ...А із Києва туром-буйволом Іде неприщем за