Матвій Михайлович Шестопал - Євреї на Україні

першим офіційним переписом в 1841 р., в Ірландії проживало понад 8 млн. чол. А тепер на острові налічується близько 4,5 млн. Зате в США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії та інших країнах живе близько 16 млн. осіб ірландського походження.316

Подібно до Ірландії, що була першою колонією Англії, Україна — перша колонія Росії. До революції 1917 р. на території України в сучасних її межах налічувалося 35 млн. українців. Тепер, тобто через більше як півсторіччя, їх нараховується стільки ж, як і до революції, хоч за законом природного приросту повинно було б бути принаймні удвічі більше. Де ж решта 35 млн. українців? Полягли жертвами боротьби росіян і євреїв проти так званого націоналізму.

А що сьогодні витворяють євреї на Близькому Сході? Внаслідок репресій і згону з земель арабського населення на окупованих Ізраїлем арабських територіях кількість палестинських біженців досягла майже 1,5 млн. чол. При цьому близько 500 арабських міст і сіл, 10 тисяч лавок, магазинів і контор, весь житловий фонд, земля та інше майно біженців опинилося в руках ізраїльтян. Пограбування триває, і не тільки біженців, “но и тех, кто остается в Израиле, так называемых “присутствующих отсутствующих” (такой термин там тоже в ходу)”.317

Можна було б згадати американських негрів, відгороджених од білого населення, мов колючим дротом, сегрегаційною системою “Джіма Кроу”, або резервації американських індійців, де вимирають рештки тубільного населення США, або долю чорношкірих на півдні Африки… Та досить і цього.

Такі факти, про які найменше кричить світова преса. Люди не завжди можуть зіставляти факти, порівнювати їх, вони можуть цих фактів навіть не знати. А чого не знаєш — за тим не тужиш, казав Маркс. І тоді стає помітною єврейська порошинка в оці і непоміченою лишається колода чужого горя.

Нагадаємо ще раз слова Леніна: “Євреї — торгівці головним чином”. Торгівців Енгельс називав “класом паразитів, класом справжніх суспільних дармоїдів”. Отже, з експлуататорів і паразитів головним чином євреї хочуть шляхом шахрайства і демагогії потрапити в мученики і страждальці, у жертву людської невдячності і християнського фанатизму.

Завдяки головним чином зусиллям Еренбурга та інших єврейських авторів світ довідався про трагедію Бабиного яру в Києві. Восени 1941 р. фашисти розстріляли там 100 тисяч чоловік. Серед них — половина євреїв. Ми шануємо пам’ять загиблих, бо жертви будь-якого варварства однаково заслуговують співчуття, а їхні убивці — осуду. Але живим мусимо сказати, що жертви також бувають різні. Коли люди, вмираючи, бороняться, вони роблять святу справу, бо тим самим укорочують життя й варварам. А київські євреї? Захопивши вузлики з золотом, вони через весь Київ стояли в черзі на виїзд “у Палестину”. Голову велетенської черги сікли в яру німецькі кулемети, а хвіст, втягуючись у пастку, обмірковував свою “подоріж” за кордон. Жахлива картина! Вражає дивовижна легковірність цих людей. Вони не могли не знати про масові вигнання і страти євреїв у Німеччині, Польщі й інших країнах Європи. Вони знали і все ж покірно й з надією стояли в черзі на смерть. Щось подібне сталося з євреями триста років тому, в епоху Богдана.

“Исторический рок или историческая случайность, — писала про той час О.Єфименко, — сыграли над польским еврейством самую злостную шутку. Известная еврейская кабалистическая книга Зогар, пользовавшаяся большим уважением, предсказывала на 1648 р. пришествие Мессии. Может быть, именно потому евреи и оказались застигнутыми врасплох, хотя не могли же они, при своем уме, при ежечасных сношениях с народом, не видеть надвигающейся грозы. Ждали Мессии, а дождались Хмельницкого. А врасплох они были застигнуты вполне, точно их захватил пожар, а не народное восстание, о котором не только шептали, а, вероятно, и кричали пьяные гультяи по всем шинкам Украины”.318

Трагедії 1941 р. могло б і не бути, якби київські євреї не вирішили одкупитися од фашизму, од війни взагалі. Одна річ вимога виїзду в Ізраїль сьогодні — вона справедлива, а тому законна. Інша річ — намагання виїхати в Палестину в той час. То була не просто спроба до втечі, а пряма зрада українців, росіян і всіх радянських людей, які спливали кров’ю в боротьбі з фашизмом. До таких жертв — дезертирів, людей, що хотіли проскочити в щілину між миром і війною, а потрапили в пастку, — ставлення зовсім інше.

З такою ж безсоромністю була роздута після другої світової війни проблема переміщених осіб — євреїв і не євреїв (останніх було незрівнянно більше), яка виникла в Європі внаслідок гітлерівської агресії і політики геноциду.

“С самого начала, — зазначається в літературі, - она была умышленно драматизирована. После освобождения перемещенные евреи находились не в худшем положении, нежели перемещенные лица других национальностей. Но именно о перемещенных евреях было столько шума”.319

Така на ділі легенда про “нечувані” страждання євреїв, яку всіляко афішують єврейські шовіністи, аби створити навколо єврейського імені ореол “мучеництва” і в такий спосіб ухилитися від справедливих докорів на свою адресу.

Спекуляція на стражданнях, справжніх чи вигаданих, особливо ж експлуатація пам’яті загиблих, так само як і мародерство, — річ аморальна й блюзнірська. Вона заслуговує осуду, а не співчуття.

—-

[230] Сов. Истор. Энциклопедия (далі СИЭ), т.5, М.,1964, с.444.

[231] И.Малышевский. Вказ. праця, с.107.

[232] И.Р.Григулевич. История инквизиции (ХІІІ-ХХ вв.). М.,1970, с.248.

[233] М.И.Мыш. Руководство к русским законам о євреях, СПб, 1898, с.2.

[234] Ф.И.Свистун. Прикарпатская Русь под владением Австрии. “Русский архив”, 1917, кн.2–3. с.13.

[235] Т.Гейликман. Евреи. БСЭ, т.24, М.,1932, с.62.

[236] М.И.Мыш. Вказ. праця, с.91 (ППСЗ, т. ХХІІІ, № 17006).

[237] С.А.Подолинський. Вказ. праця, с.57.

[238] БСЭ, т.31, М.,1955, с.401.

[239] БСЭ, т.24. с.63.

[240] БСЭ, т.24, с.39.

[241] К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т.8, с.50.

[242] БСЭ, т.24, с.40.

[243] Бела Іллеш. Карпатська рапсодія, Ужгород, 1956, с.186.

[244] Там само, с.42.

[245] “Основа”, 1861, червень, с. 139, 140.

[246] Там само, с.141.

[247] “Основа”, січень 1862, с.50, 52, 55.

[248] “Основа”, січень 1862, с.55.

[249] А.Ефименко. Южная Русь, т.2, 0.234–235.

[250] П.Д.Тимошенко. Хрестоматія матеріалів з історії укр. літ. мови, част.ІІ, К.1961, с.306.

[251] История евр. печати в России, с.114.

[252] Там само, с.107.

[253] Там само, с.102.

[254] Там само, с. 118–119.

[255] Там само, с.122.

[256] История евр. печати в России, с.130.

[257] Там само, с.126.

[258] Там само, с.178.

[259] Там само, с. 116–117.

[260] Там само, с. 180–181.

[261] Там само, с.121.

[262] Е.Картавцова. Обрусение землевладения в Юго-Западном крае, К.,1877, с. 40–41.

[263] І.Франко. Твори, т.19, с. 561–562.

[264] В.І.Ленін. Твори, т.7, с.78.

[265] Дипломатический словарь, т.І, М.,1948, с.247.

[266] БСЭ. т.6, М.,1927,с.222, 229.

[267] В.И.Ленин, Соч… т.22, с.244. 243.