Солон - Відлуння золотого віку

опишу…» — як, скажімо, Горацій описує свою, сабінську, в посланні до Квінтія (І, 16).

100

19. «Пізнай себе» — відомий напис на храмі Аполлона в Дельфах; в ориґіналі цитований грекою.

101

21—24. Югер — близько 0,25 гектара; маєток з такою площею, як тут описано, вважався невеликим.

102

31—32. «А як нудьга…» — про своє хитання між містом (Римом) і селом (сабінською оселею) — часто Горацій, наприклад, у «Посланнях» (І, 8).

103

Цикл зберігся неповністю. Кожна частина циклу писана іншим метром: 1 — сапфічна строфа; 2 — ямбічний диметр; 3 — дактилічний гекзаметр; 4 — ямбічний диметр; 5 — ямбічний триметр; 6 — елегійний дистих; 7 — ямбічний диметр; 8 — дактилічний гекзаметр.

104

1—2. «Сонце… ластівка…» — двома враженнями: зоровим (сонячний промінь) і слуховим (голос ластівки) Авсоній розпочинає свій цикл «Перебіг дня». Про розпорядок свого дня пише у «Листах» (IX, 36) і Пліній Молодший. Любить, однак, полежати при зачинених віконницях і, наодинці з собою, трохи над чимось подумати у напівтемряві — коли «очі йдуть за душею, а не душа — за очима, які бачать те ж саме, що й душа, коли не бачать нічого іншого». Естетику ранку, що її виплекала античність (див. також «Дистихи Катона», І, 2, с. 159), перейняли нові часи: «Коротко спи», — одна з перших настанов «Салернського кодексу здоров’я» Арнольда з Віланови (XIII ст.); прокидатися з сонцем радить Г. Сковорода. «Хто рано встає, тому Бог дає», — запевняє і народна мудрість.

105

4. Парменон — промовисте ім’я: грецькою означає «повільний»; так само називався раб в комедіях Теренція.

106

5. Вовчки (glires) — невеликі гризуни, розведення яких було поширеним у Римі: їх м’ясо вважалось делікатесом; зимою впадали у тривалий і глибокий сон.

107

15. Люна — богиня, уособлення місяця (у греків — Селена); закохана в прекрасного юнака Ендиміона, наслала на нього непробудний сон, щоб зберегти йому вічну молодість.

108

17—18. «Встань, щоб вічний сон не злетів на тебе, // Звідки сам не ждеш!» — цими словами Данаїда Гіпермнестра в Горацієвій оді до Меркурія (III, 11, 38—39) рятує свого чоловіка від смерті; будячи лінивого раба цитатою з героїчного контексту, Авсоній підсилює комічність сцени.

109

23—24. Лесбос — батьківщина поетеси Сапфо, винахідниці сапфічної строфи, якою написано цей вірш; ямбічний диметр — розмір наступного вірша

110

5—10. Помитися, помолитися: чисте тіло — чисті помисли.

111

12. Медове печиво — традиційна форма жертви римським богам; автор цих рядків — християнин, тому він відмовляється від старих поганських культів («лишаю вівтарям пустим», 14) і протиставляє їм просту і чисту молитву до триєдиного християнського Бога.

112

19—21. «Вже на устах — молитви злет…» — молитовним словам передує готовність душі, молитовний настрій, без якого слова — то лише слова («полова»).

113

22—23 — останні два рядки вірша вважають додатком пізнішого походження.

114

В багатьох рукописах цей твір приписується учневі Авсонія християнському поетові Павлину Ноланському. «Молитва», зрозуміло, складена найповажнішим, епічним, розміром — гекзаметром. Пронизана традиційними християнськими «загальними місцями», ремінісценціями зі Святого Письма: прим. 115, 116, 117, 118, 121, 122, 127. Попри цілковите занурення в християнську тематику і реалії, «Молитва» не позбавлена ремінісценцій і з класичної літератури: прим. 119, 125, 126. З почерпнутих з античних джерел моральних настанов, якими рясніє «Молитва», вирізняється найголовніше — задовольнятись лише достатнім і не мати зайвих жадань, що спонукають до негідного вчинку, скаламучують душевний спокій, віддаляють від Бога (59 — 60). Можна молитись, як Авсоній, розлого, можна — й «зітхнути до Бога» елегійним дистихом (гекзаметр із пентаметром), як це написав хтось на Роттердамському, 1713 p., виданні «Скорботних елегій» Овідія: «О Deus omnipotens, Caeli terraeque Creator, / Tu velis in studiis semper adesse meis» (Творче неба й землі, Всемогутній Отче наш, Боже, / Зволь у навчанні моїм бути зі мною, Благий).

115

9. «Слово Боже і Слово Бог» — пор. Єв. від Йоана, І, 1, 2.

116

13. «…не стається без кого ніщо…» — пор. там само, 1, 3.

117

19. «Пагоном кращим» — про народи, що, на відміну від «гордовитих» євреїв, від яких Ісус «кривди зазнав», прийняли християнство (пор. посл. до Римлян, 11, 16—24).

118

21. «…а через нього зріти могли й Отця…» — пор. там само, 14, 9: «хто мене бачив, той бачив Отця».

119

39. Молочний шлях як дорога до Бога нагадує Овідія, у якого Молочний шлях «безсмертних веде до палат осяйних Громовержця та до престолу його» («Метаморфози», І, 170—171).

120

39. Люна — місяць.

121

40—42. «Ілля…, на колісницю взятий» — II Кн. Царів, 2, 11; Енох — Кн. Бутгя, 5, 24 і Посл. до Євреїв, 11, 5.

122

48. «ширяв понад води» — Кн. Буття, 1, 3.

123

51. «Над нутрощами не міркую» — поширений спосіб ворожби в античності — за нутрощами жертовних тварин, т. зв. гаруспіція.

124

57. Мани — душі померлих, смерть.

125

57. «душа своїх манів боїться» — подібно в «Енеїді», VI, 743.

126

73. «Смерті хай не боюсь, але смерті хай і не прагну» — пор. Марціал, X, 47, 13, пор. також сентенцію Періандра з «Висловів семи мудреців» (див. нижче, с. 164): «Смерті прагнути — зле, боятись — гірше».

127

82. «Істинний — від Бога істинного, і Світло — від Світла» — пор. Символ віри; і багато інших.

128

84. «Струни Давида» — псалми Давидові.

129

5. «…привітаю їх…» — люб’язно вітатися, зичити здоров'я один одному, надто у ранкову годину, — шанований античними звичай. «Saluta libenter» («На вітання не скупись») — одна з настанов у Катонових «Дистихах»; згодом її повторить у своїх приписах гарної поведінки Еразм Роттердамський.

130

7. Четверта година — день у римлян завжди мав в собі 12 годин (від сходу до заходу сонця); не знаючи, в яку пору року відбувається дія, не можемо напевне сказати, котра б то була година за сучасною системою (адже літом денна година була, природно, довшою ніж зимою); в кожному разі, до полудня (о «шостій» годині) лишалося вже менше часу, ніж минуло від світанку.