Жан Фуке - У чому ж таємниця?

Це станеться скоро: Жан-Луї повертається до Парижа наприкінці серпня, а я маю намір приїхати туди в середині вересня. І знову проситиму в тебе притулку. Разом з тобою визначимо дату нашого весілля, яке, гадаю, відбудеться десь у першій половині жовтня. Найзручніше було б у суботу, дванадцятого жовтня, Жан-Луї має на прикметі двокімнатну квартиру в п'ятому районі столиці, вона звільниться першого жовтня. Слід скористатися нагодою. Ось чому ми ще раз переконуємось, що не слід зволікати з весіллям. Бачиш, люба тітонько, всі шляхи ведуть до щастя в цьому світі, де ми поводимося завбачливо й розсудливо.

Нам залишається побажати тобі прожити не менше за Жерома Гепра, чиє сторіччя ми відзначатимемо наступної суботи. Це буде найважливіша подія тижня. Зранку на його честь відправлять месу в церкві, пополудні гостюватимемо в нього дома. У неділю о першій юдині — бенкет, який організовує персакський ювілейний комітет. Відбудеться він у великому залі готелю «Дю-Марше». Ми теж сподіваємось туди потрапити.

Ось такі останні персакські новини. Справа Рето, про яку ми тобі лише натякнули, відійшла на задній план. Про неї більше не думають і не говорять.

До побачення, люба тітонько. Жан-Луї приєднується до палких поцілунків твоєї небоги.

Жакліна Каз»

Агата згорнула листа й акуратно вклала його в конверт.

— Еге ж, мої ягняточка. Ви мене не одурите.

Вона підійшла до секретера, відчинила дверцята й натиснула на кнопку. Висунулась потайна шухляда. Агата поклала Жакліниного листа до інших, що лежали гам. Засунувши шухляду, сіла в крісло, дістала папір і заходилася писати.

Її рука несподівано зупинилася, тоді підвелася вгору. Агата задумалася, піднесла ручку до губів, ніби губну помаду. Порвала на дрібні клаптики аркушик паперу, на якому починала писати, взяла інший. Потім пошматувала ще один, другий, третій. Взялася писати на четвертому, та незабаром і його спіткала така ж доля.

— Ох, і мука! — пробурмотіла вона.

І, зібравши клаптики, вийшла з кімнати. Як усі самотні люди, Жаклінина тітка полюбляла говорити сама з собою вголос:

— Коли вже натхнення десь блукає, то підемо й ми блукати.

Вона вдягла капелюшок, вуалетку, чорні рукавички, накинула на плечі хутряну шубку, схопила в руку сумочку й парасольку. Замкнувши квартиру, збігла сходами вниз. Це була якраз та пора, коли вулиця вирувала людьми: з роботи верталися робітники, а господині поспішали скуповуватись на вечерю.

Навпроти кав'ярні стояв газетний кіоск.

— Маю для вас, пані Каз, одну книжку, — сказала продавщиця, подаючи їй ще й газету.

Стара панна заплатила за газету й за детективний роман. За кілька кроків від кіоска, на порозі кав'ярні зустрілася з одним диваком, який чомусь трохи розгубився, побачивши її.

У касі кав'ярні сиділа господиня й читала. Вона підвела очі від книжки:

— Добридень, пані Каз.

Господар, що витирав прилавок, теж кинув, не глянувши на неї:

— Добридень, пані Каз.

— Добридень, панове, — відповіла вона. — Прошу вас, будьте ласкаві, дайте мені пачку поштових марок, телефонний жетон і коробку сірників.

Господиня всміхнулася.

— Будь ласка, пані Каз, я для цього й сиджу тут. Новий? — показала на роман, який Агата тримала пі пахвою.

— Щойно купила. Пізніше дам і вам почитати.

— Дякую, охоче почитаю. Я один щойно закінчила, дуже добре скомпонований, ось переконаєтеся, дам його вам. Цей теж непоганий. Навіть ви не відгадаєте, хто тут злочинець, не дочитавши до отої сторінки.

Вона показала книжку, що тримала в другій руці.

— Ви не так-то й помилилися: аж на дев'яносто сьомій сторінці я все розгадала, — відповіла стара панна Каз, прочитавши заголовок книжки. — Чудовий роман, маєте слушність.

— О, то ви вже читали його, — розчаровано мовила господиня.

Відчинилися дверцята телефонної кабіни. З неї вийшла білява гарненька дівчина.

— Пані Каз, ідіть, уже звільнилася, — сказала господиня.

— Скільки я вам винна?

Стара панна поклала на мармурову підставку банкноту на п'ятсот франків. Взяла решту й попрямувала ю телефонної кабіни.

— Шерлокоманка, — простогнав один завсідник кав'ярні, коли Агата Каз причинила за собою дверцята.

За столом у кутку кав'ярні сидів чорнявий з наїжаченим чубом юнак. Біля нього сіла білява дівчина, яка допіру вийшла з телефонної кабіни. Вони стали жваво перешіптуватися. Коли Агата Каз вийшла з кабіни й пройшла повз молоду пару, обоє замовкли, тільки прополи її поглядом. Під лівою пахвою вона затиснула газету й книжку, в лівій руці тримала сумочку, а в правиці парасольку, мовби царський скіпетр.

— Пані Каз, ви встигли вже поговорити? — водночас спитали господар і господиня.

— Так, так, — машинально відповіла вона, думаючи про щось інше. — До побачення.

На порозі Агата Каз спохопилась, оглянулася, зміряла поглядом завсідника й кинула йому:

— Шерлокоманка вітає вас.

І гордовито вийшла.

У кутку голосно й весело засміялася білява дівчина, їй сподобався сторопілий писок п'янички.

— Еге ж, уколола вона вас! — озвався й господар.

І всі засміялися, навіть той, зі сторопілим писком.

Персак тієї ж ночі. На церковній вежі щойно вибило один раз. Північ.

Жакліна й Жан-Луї гамірливо, зовсім не ховаючись, готувалися до нової операції. В касках і комбінезонах, дуже заклопотані, вони бігали то від будинку до моторолера, то від моторолера до будинку, весь час перемовляючись. Кілька разів Жан-Луї запускав мотор моторолера.

— Боюся, чи не перестарались ми, — сказала Жакліна, сідаючи на сідло позад Маршана.

Жан-Луї не відповів, тільки знизав плечима й дав газ.

Промчали Верденським бульваром. Узявши праворуч, виїхали на автостраду, яка випиналася хребтом під колесами моторолера. Промчали з кілометр і в сяйві фар побачили кущ, що бовванів обіч шосе: він правив за сигнал про перший поворот ліворуч. А на другому кілометрі вони мали звернути з шляху.

Якийсь мотоцикліст, що гнався за ними від самого Персака, за поворотом нараз піддав газу — випередив їх.

Маршан зауважив, що задній підфарник у нього не засвічений.

Сьогодні пополудні він з Жакліною вже оглянув цей шлях. Вони визначили місце, де мали звернута праворуч і поїхати вузеньким путівцем під лісом. В'їзд на нього перекривав білий шлагбаум.

За п'ятсот метрів від другого кілометрового стовпа, посеред повороту, стояв знак, що попереджав про небезпеку. Тут шлях проглядався лише на кільканадцять метрів. Поряд із знаком, що вказував на поворот, стояв ще один — дорога пошкоджена. За крутим поворотом починався стрімкий спуск. Жан-Луї розумів, що ця ділянка дуже підступна. Але він лише злегка загальмував і помчав далі, бо дорожив кожною секундою. Очі йому засліпило різке сяйво фар зустрічного авто, що підіймалося вгору. Вимкнув фару, аби не засліпити шофера, що вів зустрічного автомобіля. Той, мигнувши яскравими фарами, теж погасив їх, увімкнув підфарники. Жан-Луї розгледів, що назустріч йому йшов великий,