Жан Фуке - У чому ж таємниця?

За спиною в них гуркотів чийсь моторолер, його яскраве світло добре освітлювало шлях і для Маршана. Та коли Жан-Луї збирався розминутися з грузовиком; його несподівано випередив отой занадто сміливий мотоцикліст, що їхав за ним. Вклинившись між Маршаном і зустрічною автомашиною, він обом їм перетяв дорогу. Щоб уникнути зіткнення, Жан-Луї притиснув свого моторолера до правої обочини. А коли зухвалець зник за поворотом, звернув із шляху й поїхав травою. Об'їхав білий шлагбаум і сховався в темряві лісу. За якихось двадцять метрів зупинився. Не вмикаючи світла, хлопець з дівчиною закотили моторолера в гущавину. Тепер, згідно з їхнім планом, мали пробиратися лісом пішки.

Вони з острахом думали, що десь там, на перехресті двох доріг, їх підстерігала небезпека. Проте й не збиралися відступати. Мали намір зробити лісом чималенький гак і вийти на перехрестя з другого боку. На цьому й закінчувався їхній заздалегідь вироблений план, а далі починалося загадкове.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Рівно о тридцять сьомій хвилині на першу сонну тишу в жандармерії несподівано порушив протяжний дзвінок. Двоє жандармів, які щойно задрімали, рвучко схопилися й кинулися до вікон. Дзвінок задзеленчав удруге. Хтось кулаком гамселив у двері. Зрештою відчинилося одне віконце.

— Що там таке? — спитав хрипкий голос жандарма.

Внизу відгукнувся якийсь чоловік:

— Тяжкий нещасний випадок!

Жінка додала:

— Є мертві.

— Почекайте, зараз вийдемо.

З'явилося двоє жандармів, один з них — єфрейтор.

— Далеко? — спитали вони.

— Менше ніж три кілометри. Розбилися мотоциклісти. Ми можемо підвезти вас туди в моєму авто, щоб ви вчасно встигли.

— В якому саме місці? Треба викликати швидку медичну допомогу.

— Але ж вони мертві…

Авто, в якому повсідалися жандарми, рушило з місця. Та за якусь чверть години до жандармерії знову подзвонили. До вікна підійшла дружина єфрейтора.

— За три кілометри звідси стався нещасний випадок, — сказали їй.

— Моторолер? — перепитала дружина жандарма, показавши рукою в той бік, куди поїхав автомобіль з жандармами.

— Так.

— Жандарми вже поїхали туди. Ви, напевне, зустрічали автомобіль «2СУ»?

— Авжеж. Чи не хочете щось передати їм? Ми повертаємося туди.

— Спасибі, але нема чого передавати.

І моторолер, на якому сиділо двоє, зник у темряві. Гудіння мотора затихло вдалині.

Місце, де сталося нещастя, освітлювали фари «2СУ». На правій обочині дороги в траві виднілась довга борозна: гальмували. Моторолер перелетів через кювет. Метрів зо два дротяної огорожі, що тяглась понад дорогою, вирвано. На землі розпростерся чоловік з перерізаним дротиною горлом. Удар в огорожу, очевидно, був страшенним. Труп лежав під стовпцем з табличкою: «Полювати заборонено». На моторолері був номер департаменту Сена. Біля перевернутого саквояжа лежала жіноча сумка.

— З двох загиблих тут лише один, — дивувалися Жандарми. — А де ж другий?

— А хіба ми говорили про двох?

— Пані Клеман, ви сказали: «Мертві».

— Пробачте, то я, либонь, з переляку.

Не забарилася й швидка допомога, а за нею зразу ж з Персака над'їхав ще якийсь моторолер і зупинився між двома авто. З нього встали Жакліна й Жан-Луї і підійшли до гурту.

— Ми, здається, з вами щойно зустрічалися? — зауважив невпевненим голосом єфрейтор, дивлячись на юнака та дівчину.

Коли санітари з ношами минали їх, Марі-Роз Клеман відвернулася.

— То не з вашим «2СУ» ми розминулися, коли їхали до жандармерії повідомити про нещастя? — звернувся Жан-Луї до Дельмара. Однак він і не натякнув на те, що хвилин з десять тому здалеку бачив, як їхнє авто мчало до Персака.

Зачувши дивний звук, що роздер несподівано нічну тишу, Жан-Луї тоді був сказав Жакліні: «Ніби десь лист бляхи гепнув на землю». Вони якраз ступили на лісову стежину. Заховавши моторолера в заростях, вирушили пішки до Кабанячого перехрестя. Жан-Луї йшов мовчки. Та за кілька хвилин не стерпів і промовив:

— Треба все з'ясувати.

— Ти думаєш про той дивний брязкіт?

— О цій порі мало автомобілів проїздить дорогою. Може, комусь потрібна допомога?

— Можна дістатися пішки аж до огорожі, що над дорогою. А звідти лісом підемо на Кабаняче перехрестя, — пояснила дівчина.

Обоє не висловили до кінця своєї думки. Либонь, нещасний випадок трапився десь там, на шосе, яким вони мали їхати, коли б хотіли дістатися моторолером до перехрестя. Хлопець і дівчина повернули й попростували до шляху. Саме в ту мить вони помітили «2СУ», що мчав до Персака.

Нещасний випадок стався за триста метрів од повороту, якраз не доїжджаючи до путівця, що вів до Кабанячого перехрестя. За поворотом автострада ширшала й стелилася схилом униз, обабіч обсаджена акаціями. Очевидно, мотоцикліст мчав тут з дуже великою швидкістю. І не було сумніву, що смерть настала відразу.

Швидка допомога від'їхала, жандарми знову підійшли до моторолера. Єфрейтор став розглядати документи, які знайшов у кишені в потерпілого: Жорж Андре, народився 1933 року в Бержераку. Моторолер належав Поліні-Марі Дюваль, 1938 року народження. Документи парижанки Дюваль лежали в жіночій сумці, що випала з саквояжа. У ній знайшли тридцять п'ять тисяч франків.

— Ви цілком упевнені, що на землі лежала тільки одна жертва?

— Запевняю вас, — відповіла Жакліна й додала: — Принаймні тоді, коли ми нагодилися сюди.

— А ви нам сказали про мертвих, — не вгавав єфрейтор, обернувшись до Дельмара.

— Це — я, — озвалася Марі-Роз Клеман. — Розумієте, з переляку чого тільки не наговориш… Я ж пояснювала, що була приголомшена.

Втрутилася Жакліна:

— Ця панна… Дюваль могла бути лише поранена. Може, спробувала шукати допомоги?

— В такому разі ми неодмінно її десь би зустріли, — проказав Дельмар.

— У кожному випадку, вона мусила б іти тільки в напрямку Персака, — докинула Марі-Роз Клеман.

А Дельмар:

— І ми наздогнали б її, бо ж їхали до містечка.

— Чи не лежала вона на землі, коли ви під'їхали, пані Клеман? — доскіпувався жандарм. — Адже ви побачили два трупи на землі? Однак, можливо, дівчина тільки на якийсь час знепритомніла, а потім, коли ви поїхали, очуняла?

— Гаразд, час покаже, — урвав суперечку єфрейтор.

Розповідаючи, як цей моторолер обігнав їх на повороті, Жакліна так і не змогла з певністю сказати, скільки осіб на ньому їхало — дві чи одна. Замовкнувши, вона помітила, що Жан-Луї відійшов від гурту. Він ходив від акації до акації понад шляхом, перетяв упоперек. Шосе, повернувся назад, наблизився до огорожі, де сталося нещастя, присвітив кишеньковим ліхтариком, пильно обстежив її і знов попростував до дерев, світячи поперед себе. Вона теж повільно відійшла від жандармів, пані Клеман та Дельмара.

— Жане-Луї, як ти гадаєш, пасажирів було двоє чи один? — спитала вона півголосом.

— Здається, один. Та це не головне. Питання про сьогоднішнє побачення вже відпадає.

Тон, яким він вимовив останні слова, здивував її. Однак дівчина не