Регіна Бретт - Будь дивом

операції і мила моє волосся в кухонній раковині протягом перших двох днів, коли мені не можна було приймати душ. Джейн купила мені нічну сорочку і халат. Шеріл привозила мені обід, підтримувала мій дух і розповідала останні плітки, щоб я була в курсі всього, що відбувалося на роботі. Бет привозила мені купу фільмів із бібліотеки.

Мені пропонували свою підтримку стільки людей, що їх довелося об’єднувати в команди. Мій колега Джим — його сестра Пет померла від раку — подарував мені копію щоденника, який вона вела під час боротьби з хворобою. Пет створила власну корпорацію зцілення. У ній були директор з духовності, директор з гумору, директор з краси, головний офіціант та головний перукар. Метою кожного було керувати командами друзів, щоб самопочуття жінки покращилося.

Цей щоденник спонукав мене занотувати імена всіх людей, які пропонували мені свою допомогу. Усі вони казали: «Якщо я можу щось для тебе зробити, просто скажи». Я розділила їх на групи. Ті, хто вміли добре готувати й прибирати, дбали про мене. Оптимісти, для яких життя завжди було барвистим, стали моєю групою підтримки. Ті, хто вмів мене розсмішити, коли в мене були особисті проблеми, перетворилися на комітет гумору. Комітет краси допомагав мені малювати брови, коли мої власні випали, обирати правильні сережки, щоб відволікти увагу від сяяння моєї лисини, і вчив красиво пов’язувати хустку.

Мій чоловік узяв на себе оплату й страховку, щоб я не бачила рахунків за лікування та не хвилювалася, що моє одужання надто дорого коштуватиме. Я чула, що деякі хворі призначали спеціальних людей, щоб ті знаходили найактуальнішу медичну інформацію, вели щоденник, занотовували всі ліки та їхні побічні ефекти, супроводжували їх на сеанси хіміотерапії.

Допоможи хворому на рак розподіляти обов’язки так, щоб ніхто не знесилився. Склади список його потреб і бажань. А потім — список рідних, друзів, колег та сусідів, які зможуть задовольнити ці потреби якнайкраще. Транспортний комітет може організувати поїздки, оплатити паркування для сімейних відвідувань, возити родину на футбольні матчі. Комітет духовності може запропонувати заняття з рейкі, медитації, молитви, йоги; допомогти вести щоденник, займатися музичною терапією, приносити музичні записи чи літературу, що надихає, у форматі аудіокниг.

Слухай. Не потрібно давати поради чи готові відповіді, не треба пропонувати план дій. Просто слухай. Нехай тобі буде комфортно мовчати. І завжди дивися хворому в очі, який би вигляд він не мав. Дозволь йому говорити про щось інше, крім раку: про фільми, книжки, актуальні події. Ця людина — не тільки пацієнт. Це все ще твоя мати, батько, сестра, брат, друг чи колега.

Слухай серцем, а не тільки вухами. Хворий не просить тебе про зцілення. Йому важливо знати, що ти поряд. Ти його віконце у світ. Дозволь йому плакати, лаятись, вередувати й жалітись — і не засуджуй.

Якщо відчуваєш дискомфорт, просто змирися з ним. Хворий на рак відчуває значно більший дискомфорт. Спробуй подивитись на це його очима. Не дивись на монітори, крапельниці, шрами та лису голову. Не забувай, що перед тобою людина, яку ти любиш, і вона зовсім не змінилася.

Коли сумніваєшся, просто запитай: «Я можу зробити щось, щоб тобі було зручніше?» А потім зроби це.

Це гарна порада і для бортпровідників.

Урок 30

Невичерпний достаток дає тобі Отець, який любить тебе. І іншим теж

Головний урок мого батька на тему грошей був присвячений тому, як їх слід складати.

Коли я лізла до кишені й діставала звідти зіжмакану доларову купюру або навіть гірше — жмуток зім’ятих папірців, схожий на кульку, він хитав головою і казав: «Не можна так ставитися до грошей».

А тоді обережно розгладжував їх своїми великими мозолястими руками, засмаглими на сонці, коли він вкривав дахи і встановлював водостічні труби. На них були плями смоли й мастила «Rust-Oleum». А ще — шрами від порізів під час роботи з каналами теплотраси та печами.

Батько вчив нас, що гроші треба гарненько розгладити, спочатку склавши їх уздовж, а потім упоперек. У такому випадку, навіть якщо кишеня відкриється, вони залишаться в ній і ніколи не випадуть.

Він ставився до грошей із повагою, бо в дитинстві майже їх не бачив. Його родина втратила все у часи Великої депресії. Він покинув школу у восьмому класі — пішов працювати, щоб допомагати своїм батькам, братам і сестрам. Усе життя він працював із листовим залізом. Улітку лагодив дахи, а взимку — печі. А в міжсезоння прокладав канали теплотрас для різних компаній.

Я ніколи не знала, скільки він заробляє. Моя мама отримувала від нього певну суму на купівлю продуктів та речей для будинку. Коли батько втратив роботу, а вона влаштувалася на працю з частковою зайнятістю, він мало не згорів від сорому. Здавалось, у ньому щось зламалося, коли він побачив, що його дружина змушена працювати. Він хотів, щоб усі 11 дітей залишилися жити в малому містечку, де зростали. Йому було боляче, що всі ми звідти поїхали — вчитись у коледжі або будувати кар’єру.

Як і більшість дітей, що зростали в родинах «синіх комірців», ми не надто поважали багатих людей. Ще з дитинства ми дивилися на них досить-таки зверхньо. Нам не дозволялося ставитися до когось упереджено, бо нас учили поважати людей усіх рас, національностей і релігій. Утім, багачів ми називали «оті люди».

Ніхто не казав нам, що вони погані, але внутрішній голос підказував: багатство і жадоба до наживи — це супутники гріха. Багатством ніхто не захоплювався, до нього ніхто не прагнув.

Дивно, але ми звеличували бідність. Слова «блаженні вбогі духом» для нас перетворилися на «блаженні вбогі». У католицькій церкві нам передусім розповідали, що Ісус був бідним — ніби головною метою всього нашого життя мала стати бідність.

Знадобилося чимало часу, щоб я нарешті усвідомила, що Бог абсолютно не проти грошей і тих людей, у яких їх багато. Коли я була маленькою, варто було комусь виграти в лотерею, отримати спадок чи підвищення на роботі, як звідусіль лунало: «Гроші — це корінь зла», ніби вони були справжнім прокляттям. Та в Біблії говориться не про це. Там сказано: «Грошолюбство — ось корінь зла».

Мені довелося добряче попрацювати над собою, щоб припинити звеличувати бідність і демонізувати багатство. Інакше я просто не змогла б забезпечити собі нормальне життя. Мої думки, а не гаманець заганяли мене в глухий кут і обмежували здатність заробляти й ділитися з іншими. Багато років я просто уникала грошей. Не відкладала ані копійки на пенсію. Мені бракувало сміливості, щоб попрохати