Гай Свєтоній Транквілл - Життєписи дванадцяти цезарів

у ньому ворожість, викликану наклепами Марка Лолія, Гаєвого прибічника й посадовця. 3. Викликало підозри й те, що своїм центуріонам, що поверталися до таборів з відпусток та мали перед ним певні зобов’язання, доручав передавати різним особам листи підозрілого змісту, які, очевидно, мали за мету спонукати їх до заворушень. Довідавшись точніше про цю підозру від Августа, почав наполегливо вимагати, аби призначили когось будь-якого рангу для нагляду за його вчинками та посланнями.

13. Полишив свої регулярні тренування на коні та вправляння у зброї, відклав звичний одяг, одягнувши плащ та сандалі[214], — так жив два роки. День у день зростала злість та ненависть до нього: жителі Невмасу[215] навіть знищили його зображення й статуї, а коли в Римі на приватному бенкеті зайшла мова про нього, то зголосився один чоловік, який обіцяв Гаєві, що нехай-но тільки отримає наказ, то зразу сам вирушить на Родос та привезе голову вигнанця — так-бо його називали. 2. Саме це — вже не страх, а небезпека — спонукало Тиберія своїми та материнськими благаннями просити про повернення. Добився він цього певним чином завдяки випадку. Август постановив не ухвалювати жодного рішення щодо цієї справи без волі старшого сина[216], а він якраз на той час посварився із Марком Лолієм і легко схилився на прохання вітчима. Тож Тиберія відкликали з дозволу Гая, хоча й за умови не втручатися у справи республіки.

14. Тож повернувся на восьмий після від’їзду рік у надії на велике та непохитне майбутнє, що й провіщали знаки та передбачення ще за його молодих років. 2. Коли Лівія була ще вагітна, то вдавалася до різних віщувань, чи породить вона хлопчика: взяла яйце у курки-несучки та вигрівала його то власноруч, то з допомогою служниць — аж доти, доки не вилупився півник із надзвичайно великим гребенем. Астролог Скрибоній провіщав немовляті прекрасне майбутнє, навіть царювання, хоча й без царських відзнак: адже тоді ще не знали про владу цезарів. 3. Також, коли вирушив у свій перший похід — проводячи військо через Македонію в Сирію, то трапилося так, що жертовники, посвячені колись переможними легіонами при Филиппах, самі раптово спалахнули вогнем. А згодом, коли прямував до Ілірика, відвідав оракул Ґериона поблизу Патавії[217], і витягнув жереб, що наказував йому кинути золоті тали[218] у джерело Апона, щоб одержати відповідь на своє питання: і сталося, що випали вони щонайсприятливішим числом — навіть сьогодні під водою можна побачити ці тали. 4. А за кілька днів перед тим, як мав дістати відкликання, на верхівку його будинку сів орел, якого ніколи раніше не бачили на Родосі; день перед тим, як отримав остаточне повідомлення про відкликання, коли переодягався, то йому здалося, що туніка палає. Астролог Трасилл, що був при ньому як порадник у таких справах, угледівши здалека корабель, сказав, що він принесе добрі новини, що стало для нього у великій пригоді: Тиберій, прогулюючись із ним, саме намірився скинути його в море, бо підозрював, що він — брехун, обізнаний із таємницями, адже все, що провіщав останнім часом, поверталося не так, або й зовсім навпаки.

15. Повернувшись до Рима та представивши на форумі свого сина Друза, тут же переїхав із Помпеєвого будинку, що на Каринах[219], на Есквілін, у сади Мецената, живучи у повному спокої, пильнуючи лише власні справи та зовсім не займаючись суспільними обов’язками. 2. Коли Гай та Луцій через три роки померли, Август всиновив його разом із їхнім братом Агриппою, а Тиберія змусили перед тим всиновити Германіка, братового сина. Тож після того він більше не виконував ролі голови родини, не мав більше тих прав, які втратив. Не робив подарунків, не відпускав рабів, не отримував спадщини та подарунків, хіба що лише користувався тим, що належало батькові[220]. Отож відтоді все докладалося до побільшення його величі, а ще більше — коли засудили й вислали Агриппу, стало цілком очевидно, що надію на спадкоємство матиме лише він один.

16. Йому знову надали повноваження трибуна строком на п’ять років, доручили приборкати Германію[221], а послам із Парфії після переговорів з Августом у Римі було наказано прибути до нього в провінцію. Коли прийшла звістка про заворушення в Ілірику, він переїхав туди для керування цією новою війною, яка була найважчою з усіх зовнішніх воєн після Пунічної. Вів її протягом трьох років, маючи п’ятнадцять легіонів та стільки ж допоміжних сил, у великій скруті та нестаткові продуктів. І хоча його часто відкликали, все ж він витримав, боячись, щоб сильний та близький ворог не почав наступ, коли вони відійдуть. Його терпіння отримало велику винагороду: весь Ілірик, що між Італією та Норським царством, Фракією та Македонією, а також поміж рікою Данувій і Адріатичною затокою, приборкав та повернув у підлеглість.

17. Цю славу значно побільшили сприятливі обставини. Адже приблизно в цей час Квінтилій Вар загинув у Германії разом із трьома легіонами, і ніхто не сумнівався, що переможці германці поєдналися б із панонцями, якщо перед тим не підкорили б Ілірик. Тому й влаштували йому тріумф, а також численні та високі почесті. Дехто пропонував, аби він прийняв прізвисько “Панонський”, дехто — “Непереможний”, а ще дехто — “Побожний”. 2. Однак Август заборонив приймати прізвисько, ще раз обіцяючи, що він буде вдоволений тим, яке прийме після його смерті[222]. Сам Тиберій відмовився від тріумфу, оскільки Вар загинув, і країна була в жалобі; незважаючи на це, в місто ввійшов у консульській тозі та з лавровим вінком, вийшов на трибуну, що звели у Септах, а сенат стояв по обидва боки, та сів поміж двома консулами разом з Августом. Коли ж він привітав народ, процесія пішла по храмах.

18. Наступного року він повернувся у Германію, і дослідивши, що поразку Вара спричинила поспішність та неуважність полководців, нічого відтоді не робив без рішення консиліуму, хоча завжди був незалежним та покладався тільки на себе. Всупереч звичці, радився з багатьма про військові плани та виявляв більшу обачність, аніж звичайно. При переході Рейну весь вантаж звів до певного ліміту, і лиш тоді почав переправляти, коли сам стояв на березі й перевіряв усі повози, аби не перевозили нічого, крім дозволеного й необхідного. 2. По той бік Рейну сам жив скромно: споживав їжу, сидячи на голій траві; часто ночував без намету; всі розпорядження щодо наступного дня, а також коли виникала нагальна необхідність, роздавав у записках; додавав попередження, щоб у разі сумніву зверталися тільки до нього в будь-який