Гай Свєтоній Транквілл - Життєписи дванадцяти цезарів

19. Якнайсуворіше вимагав дисципліни, відновивши давні види покарань та доган: покарав доганою одного ватажка легіону за те, що той послав на інший берег кількох воїнів разом зі своїм вільновідпущеником на полювання. Хоча й залишав мало простору для долі й випадку під час битви, проте впевненіше розпочинав бій, коли під час роботи вночі раптово та без ніякого втручання падав та загасав світильник: адже говорив, що вірить у таку прикмету, бо він та його предки покладалися на неї у своїх походах. Однак на вершині перемоги його заледве не вбив якийсь бруктер[223], що пробрався поміж служників: але хвилювання його викрило, і на допиті він визнав, що замислював злочин.

20. Повернувся з Германії у місто через два роки та провів тріумф, який відкладав: легати, прикрашені тріумфальними нагородами, йшли попереду. І перед тим, як завернути на Капітолій, зійшов із колісниці та припав до ніг свого батька, який очолював церемонію. Батона, вождя панонців, переслав у Равенну, нагородивши великими подарунками: так склав подяку за те, що той колись дозволив йому з військом втекти із вузького місця, де їх оточили[224]. Тоді Тиберій влаштував бенкет для народу на тисячу столів, подарувавши по триста сестерціїв кожному. Із привезеної здобичі від свого імені та від імені брата присвятив богам храм Згоди, а також храм Поллукса й Кастора.

21. А невдовзі опісля консули видали закон, щоб він разом з Августом керував провінціями та проводив з ним перепис населення: і він, провівши жертвоприношення, вирушив до Ілірика. Однак його відкликали з дороги і він застав Августа недужого, але ще при свідомості, та провів з ним наодинці весь день. 2. Знаю, що в народі подейкують, наче коли Тиберій вийшов після таємної розмови, то служники почули голос Августа: “Нещасний римський народ, який потрапить у такі повільні щелепи!” Також не пропускаю того, що говорили деякі, як Август відкрито й не приховуючи настільки засуджував його жорстокий характер, що часто переривав невимушені та легкі розмови, коли той надходив: однак лише завдяки проханням дружини не відмовився його всиновити, або ж керувався власними амбіціями, що з таким наступником за ним самим будуть колись сумувати. 3. Все ж я не можу повірити, що такий далекоглядний та розумний керівник у справі надзвичайної ваги діяв необдумано. Виглядає, що зваживши вади й чесноти Тиберія, він вирішив, що чесноти переважають: особливо тому, що привселюдно заприсягнув, що всиновлює його задля республіки. Також у листах відгукується про нього, як про найдосвідченішого у військовій справі та єдиний захист для республіки. Нижче наводжу деякі приклади із цих листів. 4. “Прощавай, любий Тиберію, та нехай щастя усміхається тобі, змагайся за мене й за Муз. Прощавай, найулюбленіший та найхоробріший друже й полководцю, або нехай я ніколи не знаю щастя”. 5. “Я щиро вихваляю твій похід цього літа, мій Тиберію, та вважаю, що за таких важких обставин і такого занепаду духу війська ніхто не міг діяти розважливіше, аніж ти діяв. А ті, що були з тобою, усі визнали, що про тебе можна сказати цей вірш:

Пильністю порятував лиш один чоловік нам цю справу.

“Якщо виникає щось таке, про що слід роздумувати уважніше, або ж коли серджуся, то дуже сумую за дорогим своїм Тиберієм, і на думку мені приходять вірші Гомера:

От як зі мною він піде, то навіть з вогню ми обидва

Вернемось цілі й здорові: він все передбачити вміє![225].

6. “Коли я чую і читаю, що тебе мучать постійні труднощі, то нехай знищать мене боги, якщо моє тіло не співчуває тобі; і я благаю тебе, щоб ти беріг себе, аби ми не чули, що ти нездужаєш, адже це знищить мене й твою матір, і кине увесь римський народ у небезпеку”. “Чи я здоровий, чи ні — не має жодного значення, коли ти не здоровий”. “Богів молю, аби зберегли тебе для нас, дозволивши тобі бути здоровим зараз і завжди, якщо вони не байдужі до римського народу”.

22. Відхід Августа приховував аж доти, доки не усунув молодого Агриппу. Вбив його військовий трибун, приставлений до нього як охоронець, отримавши письмове розпорядження з відповідним наказом. Однак невідомо, чи таке розпорядження залишив умираючий Август, щоб усунути причину незгоди після своєї смерті, чи написала цей лист Лівія під іменем Августа, Тиберій же був, або й навіть не був, спільником. Коли ж трибун повідомив про виконаний наказ, Тиберій, уникаючи негайної ненависті до себе, відповів, що такого наказу не давав, і що той повинен доповісти про це сенатові. Невдовзі про справу зовсім забули.

23. Скликавши сенат, як належить трибунові, та розпочавши промову, раптово застогнав, наче від великого болю, та забажавши, щоб не лише голос, а й дух покинув його, передав промову синові Друзу, щоб той завершив. Коли ж принесли заповіт Августа, його зачитав вільновідпущеник, а з тих, що його підписували, допустив у курію тільки сенаторів, а всі решта визнали свої підписи поза курією. Заповіт розпочинався так: “Оскільки невблаганна доля вирвала у мене синів Гая та Луція, Тиберій Цезар нехай буде спадкоємцем двох третин мого майна”. Ці слова побільшили підозри тих, хто вважав, що Август призначив Тиберія своїм наступником радше з необхідності, аніж із вибору, позаяк не утримався від такої преамбули.

24. Хоча й не зволікав одразу прийняти й використовувати владу, оточивши себе загоном воїнів, що показувало силу й ознаку прийнятої посади, однак довго відмовлявся неприхованим комедійством: то докоряючи друзям, що вони не знають, якою жахливою насправді є влада, то двозначними відповідями та зумисною нерішучістю затримував сенат, коли той благав його про щось та припадав перед ним на коліна, так що у когось урвався терпець, і він у натовпі вигукнув: “Нехай або діє, або відступиться!” Хтось відверто дорікнув йому, що інші довго виконували те, що обіцяли, а він довго обіцяє те, що виконав. 2. Врешті-решт, наче змушений, шукаючи співчуття та скаржачись на гнітюче рабство, прийняв владу — щоправда лише за умови, що плекатиме надію скласти колись повноваження. Ось його слова: “Допоки прийду до такого віку, що вам видаватиметься розумним надати відпочинок моїй старості”.

25. Причиною його зволікань був страх — звідусіль загрожувала небезпека. Часто говорив, що тримає вовка за вуха[226]. Адже й раб Агриппи, Клемент, зібрав немаленький загін, аби відімстити за свого господаря, і Луцій Скрибон Лібон, знатний муж, таємно планував бунт, і тоді ж сталися два заворушення воїнів