Гай Свєтоній Транквілл - Життєписи дванадцяти цезарів

— в Ілірикові та в Германії. 2. Обидва війська ставили багато надзвичайних вимог, і поміж них — підвищення платні до преторської. Германці ж відмовилися визнавати воєначальника, якого вони не обирали, і спонукали Германіка, що тоді був на чолі війська, до захоплення влади, хоча той відмовлявся. Боячись, аби не сталося щось подібне, Тиберій просив сенаторів, щоб надали йому керування певною частиною на їх розсуд[227], бо запевняв, що хтось один не зможе керувати всім — хіба що з кимось іншим, або ж із кількома. 3. Він також вдавав, що нездужає, аби Германік спокійніше дочікувався швидкого наступництва чи певнішої участі в правлінні. Поклавши край повстанням, перехитрив та захопив Клемента[228]. Справу Лібона, щоб не починати своє правління надто жорстоко, представив перед сенатом аж через рік, поміж тим задовольняючись лиш заходами безпеки: коли Лібон приносив жертву разом із понтифіками, йому доручили свинцевий ніж замість ритуального[229], а коли він просив розмови наодинці, то Тиберій погодився на неї лише за присутності сина Друза, і під час прогулянки, допоки відбувалася розмова, завжди спирався на його правицю.

26. Тож звільнившись від страху, спочатку виявив себе як скромний громадянин, або ж навіть іще смиренніше, аніж звичайний. Із численних та високих почестей прийняв лише деякі, та й то невеликі. Коли його день народження збігся із плебейськими іграми, то він заледве погодився вшанувати подію лиш однією додатковою колісницею з двійкою коней. Заборонив присвячувати собі храми, жерців, священнослужителів; ставити статуї та образи дозволяв хіба що у винятковому випадку; давав на це дозвіл тільки тоді, коли вони стояли не разом із статуями богів, а як прикраси храмів. 2. Заборонив присягати на вірність своїм постановам[230], не дав дозволу назвати місяць вересень Тиберієвим, а жовтень — Лівієвим. Відмовився від звання імператора, титулу “батька батьківщини”, дубового вінка[231] у передпокої; навіть титул Августа використовував лише в офіційних листах до царів та правителів, хоча й отримав його у спадок. Консульство приймав не більше, аніж три рази, причому одне всього на кілька днів, інше — на три місяці, а третє — до березневих ід, хоча й був у від’їзді.

27. Настільки був ненависним до підлабузництва, що жодного сенатора не підпускав до своєї лектики — ані з привітанням, ані по справах; а коли ж екс-консул[232] для вибачення намагався припасти йому до колін, то Тиберій так відскочив, що аж упав на спину. А коли хтось у розмові або ж у довшій промові говорив улесливо, то не зволікаючи переривав, дорікав та поправляв його. Коли ж назвали його “Владикою”, то просив, щоб його більше не принижували таким іменем. Коли хтось назвав його справи “священними”, а ще хтось сказав, що звертається до сенату за його “волею”, то він змусив їх змінити слова “священний” на “працьовитий”, а “воля” — на “порада”.

28. До того ж, незворушно й терпеливо сприймав насмішки, недобрі розголоси та різні віршики про себе та про своїх, часто стверджуючи, що у вільній державі повинна існувати свобода мови та думки. А коли сенат пропонував визнати такі витівки злочинами та подати на їх авторів до суду, Тиберій відповів: “У нас немає стільки вільного часу, аби вплутуватися у ці чисельні справи: якщо ж відкрити цю прірву, то не зможете робити нічого іншого, а цим лиш притягнете до себе подібні скарги”. Збереглася також доволі скромна цитата із його промови в сенаті: “Якщо хтось буде критикувати мене, то намагатимусь пояснити йому свої вчинки та слова, якщо ж він все ж наполягатиме, то неприязнь буде взаємною”.

29. Усе це підсилювалося тим, що він сам переходив усілякі межі етикету, звертаючись до сенаторів та всього сенату. Не погоджуючись у курії з Квінтом Гатерієм, сказав: “Вибач мені, будь ласка, якщо я, сенатор, супроти тебе вільніше висловлюся”. І згодом додав, звертаючись до всіх: “Говорю вам зараз, отці-сенатори, як і колись говорив, що добрий та праведний керівник, якому ви надали таку велику й необмежену владу, повинен служити сенатові й усьому народові, а деколи — й окремим громадянам. Не соромлюся так говорити, оскільки ви для мене завжди були добрими, справедливими та прихильними — і є такими й зараз”.

30. Запровадив також певний вид свободи, затримавши за сенатом та магістратом[233] колишню поважаність та владу. Не було жодної більшої чи меншої, загальної чи приватної справи, яку не виклав би перед отцями-сенаторами: про податки та монополії[234], про зведення чи відбудовування будинків, навіть про набір чи розпуск воїнів, про розподіл легіонів та допоміжних військ, а також про те, кому продовжити повноваження чи доручити окремі походи, чи що і як йому слід відповідати на листи інших правителів. Ватажка кінного загону притягнув до відповідальності перед сенатом у справі про насильство й грабунок[235]. У курію входив завжди сам-один, а коли раз його принесли недужого на лектиці, то негайно відпустив служників.

31. Ніколи не протестував, коли деякі постанови приймали всупереч його думці. Навіть коли був проти відлучення з міста вже призначених урядовців, щоб вони завжди могли приступити до виконання обов’язків, усе ж один призначений претор отримав дозвіл на поїздку як посланець[236]. Ще одного разу, коли запропонував, аби гроші, що перейшли требійцям за заповітом на побудову нового театру, перевести на улаштування шляху, то досягнути цього не зміг, бо такою була воля грошодавця. Якось, коли сенат під час голосування розділився на дві частини, а Тиберій долучився до меншості, — ніхто за ним не перейшов. 2. Також інші справи провадив лише через магістрат — звичним порядком; консули мали такий авторитет, що деякі посланці з Африки підходили до них із скаргами, що Цезар[237], до якого їх послали, зволікає з рішенням. Але це не дивувало: усі-бо бачили, як він сам вставав перед ними і давав їм дорогу.

32. Висловив догану військовим консулярам[238] за те, що вони не подали сенатові письмового звіту про свої дії, а також за те, що вони зверталися особисто до нього з приводу розподілу військових нагород, так начебто не мали права зробити це самі. Похвалив претора, коли той перед прийняттям обов’язків згідно з давнім звичаєм перед народними зборами виголосив похвальну промову про своїх попередників. На похоронних процесіях деяких відомих людей був присутній аж до спалювання. 2. Таку ж розважливість виявляв і щодо менше відомих людей та щодо менше важливих справ. Коли урядовці з Родосу вислали йому офіційного