Любомир Андрійович Дереш - Спустошення

— Пам’ятаю. У мене навіть візитка його є. Я його, до речі, якраз збирався зустріти.

Одразу по закінченню виступу Федір став пробиватися крізь натовп людей до доповідача, який уже зійшов зі сцени і розмовляв про щось із організаторами.

— Федір Могила, журналіст, займаюся комунікаціями і когнітивними технологіями, — простягнув він візитку спікерові. — Дуже дякую Вам за доповідь. Надзвичайно надихаюче і актуально. Гадаю, ми з вами займаємося однією і тією ж справою. Чи можемо хвильку поспілкуватися? Хочу запропонувати Вам тему для співпраці.

— Слава Жуковський, — чувачок потис Федорові руку. — Займаєтеся когнітивними технологіями?

— Виходимо на ринок. Психотехнологічний стартап. Може, поспілкуємося на повітрі?

Вийшовши із задушливого павільйону, вони присіли в затінку дерев і дістали по сигареті. Свіжий вітерець доносив запахи печених сосисок, а з-за павільйону вже вчувалися звуки бас-гітари, яку налаштовували перед вечірнім концертом.

— Славо, ви можете у двох словах розповісти про те, які задачі зараз стоять у вашої команди? Я так зрозумів з вашої доповіді, що ви представляєте цілий новий напрямок досліджень? Буквально кілька хвилин, якщо ви не поспішаєте. Ваша доповідь показала мені, що наша діяльність далеко не так безнадійна, як ми гадали.

— А чим ви займаєтеся? — поцікавився Слава, мружачись на сонці.

— Ну, практично тим самим, що й ви — намагаємося просувати психотехнології, — Федір підніс Славі запальничку, і той розкурив сигарету. — Мені здається, сьогодні це досить невдячна справа. Що ви на це скажете?

— Психотехнології — це те, як вирішувати задачі, які раніше не вирішувалися, ось і все, — Слава по-діловому випустив дим донизу і знову швидко затягнувся. — Ось що таке психотехнології. А люди думають, що психотехнології — це щось на кшталт автотренінгу або самонавіювання, що вони тільки для релаксації підходящі або для вирішення психологічної проблематики. Ні, це інженерія свідомості. Це ціла інженерна наука, і наразі ніхто навіть не починав опановувати цю сферу. Простий приклад. Калмики ввели у школі обов’язковим вивчення гри в шахи. І зараз мають серйозний вихлоп від цієї теми — на всю Калмикію у них там п’ять чи шість гросмейстерів світового рівня, це при тому, що самої Калмикії там може триста тисяч населення. Самі розумієте, що це для держави означає... І це просто вивчення гри в шахи. Якщо свідомість розвивати, вона дає свої результати, просто потрібна методологія, розумієте? А не камлання шаманське. Ми працюємо із системою, яка називається психоінженерія, це школа Бориса Олеговича Гурова. Чули може?

— Авжеж, саме читаю його книжку.

— Ну от... — Слава повчально кивнув. — Ми, фактично, готуємо універсальних спеціалістів, людей, які за допомогою перебудови свідомості легко навчаються будь-якій спеціальності, швидко змінюють одну професію на іншу, і можуть показувати круті результати в кожному виді діяльності. Потрібно просто зняти обмеження з людської свідомості, навчити людину керувати власною свідомістю тоді, коли вона перестає залежати від зовнішніх стимулів — від соціуму, культури, власної біологічної природи і так далі.

— І як успіхи?

— Нормально. Є проекти, де почалися вже серйозні зрушення. Що більше людей проходить навчання у нас, то легше наступним досягати тих самих результатів. Ну, що значить «які успіхи»? Я б сказав, ми робимо дизайн свідомості «під ключ». Розвиток потрібних функцій свідомості — від вивчення іноземних мов і розвитку емпатії до підготовки агентів спецслужб, в залежності від задач клієнта. Формування багатопроцесного мислення. Керування процесами сну, розвиток альтернативних форм сприйняття. Робота з невирішуваними задачами. Візуальні мови для передачі великих об’ємів інформації. Підйом рівня креативності — на порядки. Ну, внутрішня свобода, як побічний результат.

— Славо, я дуже хочу зустрітися з Борисом Олеговичем, ми маємо доволі серйозні пропозиції щодо співпраці, ви мені допоможете?

— Без питань, — пихнув Слава. — На наступних вихідних у нас семінар буде, приїжджайте, там я вас і познайомлю. Ну все, мені час іти.

— Успіхів! — Федір потис руку Славі, і той поважно, як належить представникові нової професії, пішов кудись у бік кіосків з гот-догами.

Федір, ховаючи в кишеню Славину візитівку, дістав телефон і написав Карманову: «У нас з’явилися союзники. Попередньо домовився про зустріч із Гуровим».

Ми відвезли Лесю на Харківську — їхати порожніми вулицями по нічному місту для мене завжди було втіхою. Смирна сиділа поруч, на пасажирському сидінні, і на пару з Лесею вони ділилися враженнями від концерту, від нічного фаєршоу біля порожніх басейнів і від запуску повітряної кулі, що символізувала завершення фестивалю. Ми їхали зі Смирною в машині назад, Леся передзвонила Смирні, що безпечно піднялася ліфтом до квартири, і ми їхали тихо, повз роздовбані трамвайні колії й покриті ще літньою курявою дороги, повз електричні ліхтарі і непривабливі вітрини й кіоски, а все ж відчуття сили, відчуття слави і могутності цього міста не залишало мене. Повернулися до квартири, у голові — приємне відчуття втоми. Нарешті, коли я став під душ і струмені прохолодної води почали розслаблювати зведені судомою м’язи, стало спокійно і затишно. Наче сам собою, у мене перед очима постав образ убитого Кармановим сома, і раптом відповідь щодо назви компанії прийшла сама собою: це ж і є воно — «Сома». Якщо завгодно — «Сома Інкорпорейтед». Напій безсмертя з древньоіндійської «Ріґ-веди». Їжа богів, яку шукали Теренс Маккена, подружжя Уоссон, Олдос Гакслі й іже з ними. «Soma Incorporated». Круті, як «Ґуґл», солодкі, наче «Еппл», всепронизуючі, немов «Фейсбук». Грецькою «сома» означає «тіло». І ми, по суті, нове тіло для людства — в перспективі. Нове тіло, в яке має увійти предвічний дух. Так, це воно.

«Пастухи світобудови» — дав ґуґл коментар на слово «Сома».

Ми випасаємо світобудову на полях Всевишнього. Женемо отари концепцій на нові пасовища. Дозволяємо їм набирати вагу, гладшати, а потім переганяємо на нові місця. Залишаємося на тій межі, де ми ще не зникаємо суцільно в Ньому, а зберігаємо себе, свій острів відомого, який потрібно випасати, а потім переганяти, в якомусь прадавньому вічному часі, де все — первозданне: і смарагдові луки, і прозоре передгрозове світло із набряклих хмар, і відчуття безкрайості простору, в якому тобі треба просто рухатися далі, вічно переганяючи отару з одного місця на інше, в таємничому зв’язку з Небом — небом пастухів і провидців, небом безсмертних блукачів, що живуть між суєтним світом людей, і вічною величчю над головою.

Із цим урочистим відчуттям я й відходжу до сну. Лежачи сам, у порожньому ліжку, знаючи, що за стінкою, у сусідній кімнаті, ще не заснула Смирна, я продовжував бачити нутряні світіння скупчень зірок, зелені розсипи туманностей, чорнильні клякси чорних дір. Ось та перспектива, що може відкритися