IMSS - Та, що вистрілила у його серце , IMSS

Розділ 26. Похмуре минуле

Молочна імла ховалася за горизонтом, поки Іларія і Девід, виснажені та сповнені рішучості, йшли через пусті, похмурі землі, що вели до одного з найбільш моторошних місць у світі — до старого маєтку, де колись почалася їхня історія. Це було місце, в якому ховалися всі їхні спогади про дитинство, але зараз воно було лише відголоском давно забутих кошмарів. Іларія чула, як серце б’ється в її грудях, її погляд був спрямований у далечінь, хоча насправді вона прагнула знайти спокій у тому, що їх чекає вперед.

 

“Ми повинні знайти це,” — сказав Девід, його голос не мав тієї впевненості, яку він зазвичай носив із собою. “І лише тут ми можемо зрозуміти, чому ми з тобою були обрані.”

 

“Не хвилюйся,” — Іларія підійшла ближче до нього і поклала руку на його плече. “Ми не самі. Пам’ятаєш, чому ми тут. Ти не самотній.”

 

Вона розуміла, що ці слова — лише м’яка надія, що може заспокоїти. Та й сама вона відчувала, що щось іще більш темне, ніж вони могли собі уявити, причаїлося серед цих руїн.

 

Маєток стояв, як монумент до часу, що забувся. Зруйновані стіни і обвислі дахові балки були тихими свідками багатьох років забуття. Все виглядало таким, як він був у дитинстві Девіда, коли він ще не знав усієї правди. Його минуле було в тіні, а ось зараз ці стіни обіцяли розкрити всі таємниці, що давним-давно були заховані від нього.

 

“Чому саме тут?” — запитала Іларія, зупинившись біля великої стародавньої арки, що вела в маєток.

 

“Бо саме тут усе почалося,” — відповів Девід. Він стиснув зуби і знову подивився на величезну будівлю. “Я думав, що це місце вже давно забуте. Але тепер… тепер я знаю, що мені потрібно це пережити.”

 

Вони увійшли в темне приміщення, де лише тіні рухалися по стінах, обережно чіпляючи пилові поверхні. Іларія тримала в руках старий манускрипт, знайдений в храмі, і намагалась згадати кожне слово, кожну фразу, яку вона прочитала. Всі ці знаки, які вперто не давали спокою. Вона знала, що тут, в цих стінах, знаходиться ще одна частина загадки. І те, що вона знайшла в манускрипті, було не випадковим.

 

“Тут є те, що ми шукаємо,” — Іларія озирнулася на нього, а в її голосі звучала невизначеність. “Щось, що допоможе нам зрозуміти, чому все це сталося.”

 

Девід підійшов до старого столу, на якому зберігалися незрозумілі предмети. Він простягнув руку до одного з них і відчув, як його пальці торкнулися холодного металу. Це був ключ — стародавній, розкислий, майже невиразний.

 

“Ключ…” — прошепотів він. “І для чого він?”

 

Іларія заплющила очі і спробувала зібрати усі свої думки в одному місці. Вона згадала слова манускрипту, де згадувався ключ як інструмент, що може відкрити двері між світами. Всі ці двері, які колись залишалися закритими, тепер ставали доступними. І саме тут, у цьому маєтку, було приховане найважливіше.

 

“Але якщо ми відкриємо його, що буде?” — Девід запитав це, розуміючи, що він тільки що порушив останній рубіж.

 

“Ми побачимо те, що ми давно повинні були побачити,” — відповіла Іларія. “Але це не буде без наслідків.”

 

Девід кинув погляд на неї, і в його очах можна було побачити розгубленість, але водночас і рішучість. Він відчував, що це — його шлях. Те, чого він так боявся, стало його єдиним шансом на порятунок. Але разом з Іларією, вони готові були вступити в темряву знову.

 

Тим часом в глибині маєтку щось почало змінюватися. Тіні, що рухалися по стінах, стали густішими, а повітря — важчим. Вони відчували це. Іларія і Девід розуміли, що наступні кроки можуть змінити все навколо.

 

Відкриття цього місця означало не просто повернення в минуле, а вступ у нову фазу їхнього випробування. І коли двері стародавнього сховища відкрилися, вони опинилися перед обличчям величезної небезпеки. І все це було тільки початком.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍