Alina Pero - Кров і правда, Alina Pero

Я не очікувала, що життя з Артемом буде легким. Він мовчазний, різкий, не впускає мене у свій світ. Але зараз це єдине безпечне місце для мене, тому я тримаюся.

Він зберігає дистанцію, але напруга між нами відчувається постійно. Ніби натягнута струна, що ось-ось порветься.

Я ставлю чашку на стіл і зітхаю.

— Якщо я тобі так заважаю, скажи прямо.

Він зупиняється на пів кроку, повільно повертається до мене.

— Я цього не казав.

— Але ти поводишся так, ніби мене тут не існує.

— Це краще, ніж робити вигляд, що я радий тобі, — його голос глибокий, холодний.

Я стискаю губи.

— Якби тобі було все одно, ти б не привіз мене сюди.

Між нами — всього кілька кроків. Я не відступаю. Він теж.

— Не думай, що це щось змінює, — його голос стає нижчим, майже небезпечним.

Я відчуваю, як всередині закипає злість.

— Господи, з тобою неможливо нормально говорити!

Я роблю різкий рух рукою, і в ту ж секунду він хапає мене за зап’ястя. Його хватка міцна, але не болюча. Наші погляди зустрічаються.

Близько. Надто близько.

Я відчуваю його дихання, тепло його тіла. Напруга між нами стає майже відчутною. Його пальці на моєму зап’ясті – гарячі, майже обпалюють.

Моє серце прискорюється.

Він не відпускає мене одразу. Його погляд змінюється – на мить у ньому з’являється щось небезпечне, щось, від чого всередині спалахує іскра.

— Не грай з вогнем, Юля, — його голос звучить глибше, ніж зазвичай.

Я не відводжу погляду.

— А якщо мені подобається ризикувати?

Він стискає щелепи. Щось в його очах змінюється, але замість того, щоб сказати щось ще, він різко відпускає мою руку і відступає на крок.

Напруга не зникає.

Я дивлюся, як він розвертається і йде, залишаючи мене з прискореним серцебиттям і думками, що не дають спокою.