Кирило Легович - Годинник почуттів, Кирило Легович

 Я лягаю спати, а твій образ не виходить з моєї голови. Для мене ти - ідеал, який повинен бути зі мною. Я розумію, що досить бігати за тобою, але моє серце не хоче відпускати тебе. Я постійно страждаю від болю. Ти навіть не розумієш те, що коли ти лежиш в ліжку, душа розривається від болю, а по щоках тече гірка сльоза. Це настільки боляче навіть згадувати.  

 Буду відвертим, мені хотілося, аби ми в кінці травня почали зустрічатися. Ми стояли б чи то в Києві, чи то на березі нашої ріки, вночі, під зорями, де б я хотів запропонувати тобі зустрічатися.  

Коли слухаю пісні, то перед очима одразу твій образ. Я відчував біль, коли знав, що ніколи щиро не обійму тебе чи поцілую. 

    Це кохання є маніакальним. Так, я це знаю. Не хвилюйся, я не буду  від сьогодні бігати за тобою. Я не наполягаю, аби ти кидала свого хлопця заради мене. Це твій вибір, і ти повинна вирішувати з ким будеш зустрічатися.  

  Це для мене наче сповідь. 

 Я тебе прошу, давай ніколи не будемо згадувати цей лист, і ті згубні для мене три роки. Я хочу, аби ми залишилися друзями. Хорошими друзями. 

Дякую, що дала мені можливість три роки, хоч в уяві, зустрічатися з тобою. Хоч важко у це повірити, ці стосунки в голові дали мені неабиякий досвіт. 

Навряд чи забуду.  

Любив тебе, моя перша і неповторна Кі.” 

Він перечитав повідомлення. У горлі одразу стало гірко, але хлопець тримався з усіх сил не розплакатися. 

   Костя відправив повідомлення. Він здався. Йому настільки стало боляче це робити, що очі налилися слізьми, а душа вся тремтіла, очікуючи на  відповідь від дівчини.  

Все,  це  фінал, який повністю ховає за собою три роки любовних мук і надій, котрі так ніколи й не справдились. Маска скинута, хоч всі здогадувалися, хто  насправді ховається за нею.