Леді Анет - Академія Магії: Пробудження долі, Леді Анет

Тиша, що настала після його зникнення, була майже оглушливою. Ліра відчувала, як ще кілька секунд повітря навколо тріпотіло від залишків його енергії. Холодний, важкий страх оселився десь у її грудях, але вона не дозволила собі піддатися йому.

— Нам треба рухатися, — першою порушила мовчання Селіна, швидко оглянувши їх обох. — Поки ця… істота не вирішила повернутися.

Калей обережно провів рукою по рамені, там, де його вдарила невидима сила. Він явно не довіряв ситуації, але все ж мовчки кивнув.

Вони знову рушили вперед, їхні кроки були швидкими та обережними. Фортеця повстанців була вже близько, і тепер кожен їхній рух здавався важливішим, ніж будь-коли.

Ліра не могла позбутися відчуття, що їхня зустріч з незнайомцем була не випадковою. Його слова дзвеніли у її свідомості: «Я буду останнім». Що він мав на увазі? Як він знав про її силу?

Зненацька позаду пролунав тріск. Ліра різко зупинилася, піднявши руку. Калей і Селіна миттєво стали у бойову позицію.

— Хтось є, — прошепотіла вона.

Із темряви, наче привиди, з’явилися дві постаті. Вони були загорнуті в темні плащі, обличчя закриті каптурами. Однак їх не оточувала ворожа енергія.

— Нарешті ви тут, — пролунав спокійний жіночий голос.

Ліра напружилася, готова до будь-якого повороту.

— Ми вас чекали, — додав другий голос, чоловічий, глибокий.

І в ту ж мить темрява навколо, яка досі здавалася ворогом, раптом стала притишеним провідником до чогось нового.

— Хто ви? — запитала Ліра, не знижуючи пильності.

Жінка відкинула каптур, відкриваючи обличчя з високими вилицями й глибокими темними очима.

— Ми ті, хто допоможе тобі зрозуміти, ким ти є насправді. І, можливо, врятувати цей світ.
Ліра напружилася. Слова незнайомки, хоч і не містили явної загрози, все ж викликали в ній сумнів.

— Я не потребую наставників, — холодно відповіла вона, звужуючи очі.

Жінка ледь усміхнулася, її темні очі блищали в сутінках.

— О, ти навіть не уявляєш, наскільки це не так.

— Досить загадок, — втрутився Калей, стискаючи меч. — Якщо ви не вороги, то доведіть це.

Чоловік, що стояв поруч із незнайомкою, зробив крок уперед. Його постать здавалася неприродно статичною, а голос, коли він заговорив, був спокійним, але твердим:

— Тебе переслідує темрява, Ліро. І якщо ти не навчишся її контролювати, вона поглине тебе.

Ліра зціпила зуби. Вона не хотіла цього чути. Вона вже навчилася керувати своєю магією, вже відчувала силу, що текла крізь її вени.

— Ми витратили багато часу, щоб знайти тебе, — продовжувала жінка. — Ми знаємо, що ти особлива. Але цього недостатньо. Якщо ти хочеш вижити, ти повинна вчитися.

— Ви багато говорите, — пробурмотіла Селіна, схрестивши руки. — Але чому ми маємо вам вірити?

Чоловік і жінка обмінялися поглядами.

— Бо ми не єдині, хто шукає Ліру, — нарешті відповів він. — І якщо вона не знайде відповіді першою, то її знайдуть ті, хто не буде таким терплячим.

Повітря стало важким. Вдалині почувся крик якоїсь нічної тварини, а над деревами промайнув місячний промінь.

Ліра видихнула.

— Якщо ви дійсно хочете допомогти, то ведіть нас у фортецю, — сказала вона, дивлячись прямо у вічі незнайомці. — Бо часу в нас обмаль.

Жінка ледь помітно кивнула.

— Тоді йдіть за нами. Але пам’ятайте: після цієї ночі повернення не буде.

Ліра тільки стиснула пальці. Вона знала це. Але вибору в неї теж не було.

І, обернувшись на мить назад, вона рушила слідом за новими провідниками — вглиб темряви, яка ховала відповіді на всі її питання.