Анатолій Луженецький - Проєкт Лазар, Анатолій Луженецький

Збентежена, вона зачепилася руками за мою шию, притулившись до мене. Я відчув дихання на щоці і тепло дівчини, від чого довелося боротися з бажаннями власного організму. Вона ще маленька дівчинка! Їй немає вісімнадцяти, тож навіть не думай! Мені просто треба довести її до родичів у Ламарі, а там вже можна буде відірватися. Трохи попустило...

Але якщо так подумати, у Сайли добре розвинене тіло, з потрібними формами. От тільки дитяче обличчя, хоч і миле, проте відбивало в мене всяке бажання думати про неї, як про жінку.

Притримуючи хвостом дівчину, я покрокував. Спочатку було незручно, але я підняв її, міцно притримуючи, і відчуття стали такі, ніби начепив сумку для турпоходів. На літрів так вісімдесят. Я одночасно був радий, що можу підняти таку вагу без перенапруження, проте й розумів, що це не зовсім моє справжнє тіло. Тим паче грудна клітка одразу дала о собі знати - легке відчуття болю, яке можна було ігнорувати.

У лісі темніло швидко, прокидалися нічні звірі. Хтось ухав, скреготав, тупотів, кілька разів пролунало чиєсь гарчання. Дівчина була налякана: широко розкриті очі, бліде обличчя і міцна хватка, мені тепер навіть притримувати її не треба було. Сам я не боявся, живі істоти були поруч, але близько не наближалися, а мертві... рука вже давно стискає руків’я меча.

 Лише раз я застосував магію, щоб відігнати якусь тварюку, що йшла за нами частину шляху. Більше не знадобилося. До корчми ми підійшли до опівночі: дерев'яний будинок був обгороджений високим парканом. І своєю навичкою я відчував бар'єр, що захищає цю споруду. Не зволікаючи, постукав ногою у ворота.

- Відчиняй, чоловіче!..

У відповідь пролунали добірні мати, що криють непроханих гостей, які приходять після заходу Аркхи. Пролунали важкі кроки, і нарешті відкрилося оглядове віконце. Обличчя чоловіка, підсвічуване смолоскипом зі шрамами, мало страхітливий вигляд. Кілька секунд він оглядав мене і, впізнавши, відчинив двері.

- Ти б ще пізніше приперся!

- І я радий тебе бачити, Варіс. Є місце для ночівлі?

Часто подорожуючи, я познайомився з Варісом, господарем корчми в дні шляху від Ламара. Колись у минулому колишній солдат, після однієї колотнечі він зібрав усі речі і з товаришем викупив придорожній заклад. Грубий мужик з понівеченим шрамами обличчям, який постійно носить з собою страхітливого вигляду тесак, він був схожий більше на розбійника. Але за весь час, що я його знав, слово своє тримав міцно. Чесність і грубість - Варіс став для мене уособленням своєї країни.

- Дві кімнати є? - запитав я, проходячи в приміщення. У залі нікого не було, темряву розганяв лише ледве палаючий камін і смолоскип господаря закладу. Однак, видно по слідах, що хтось нещодавно тут непогано бенкетував.

- Дві? З ким ти? - явно здивувався Варіс, озираючись на всі боки.

Дівчина так само була в мене на спині, тільки ткнувшись носом в плече і схоже спала. Проте одразу розплющила очі, як спустив її на землю під ошелешений погляд тавернщик. Розім’явши плечі, запитально подивився на мужика.

- Кхм, є тільки одна двомісна, все зайнято.

Я втомлено кивнув, тіло і ноги боліли після такого дивного походу. Хоч і Сайла, вочевидь, хотіла заперечити, але права голосу в неї не було, хе-хе. Посміхнувшись настільки невигадливому уявному каламбуру, заплатив за ніч і забрав ключ. Дівчина не відставала від мене ні на крок і в кімнату ми увійшли разом. Два ліжка, дві тумбочки та тазик із водою.

- Ти як хочеш, а я дуже втомився за сьогодні, добрих снів.

Скинувши броню і взуття, залишившись в одних штанях, завалився на ліжко. Було відверто плювати, що від мене смерділо потом і кров'ю, хотілося просто вирубитися. Що й сталося, варто було голові торкнутися подушки.

Мені вже давно нічого не снилося, але зараз я плавав у темряві. Клуби чорного марева вдалині здавалися живими істотами, варто було тільки на них зосередитися, вони розчинялися, ніби там нічого й не було. Через деякий час я почув шепіт: Скоро.... Що скоро, хотів запитати в темряву, проте збиваючи з думки навколо все забарвилося в червоний. Немов увімкнулася сирена, та ще й із таким самим неприємним гучним звуком.

- А-а-а-а-а! - пролунав чийсь крик.

З ліжка я підірвався, встаючи в бойову стійку. Серце скажено калатало, у вухах стояла гучна тривога і крик. Озирнувся. Тільки ранок, нічого дивного не відбувалося, тільки Сайла, сидячи на другому ліжку, підібгавши під себе ноги, спостерігала за мною. Під очима з'явилися синці, проте одяг чистий. Схоже, поки я спав, вона встигла помитися й випратися, і не виглядала такою бруднулею, як раніше.

- Не спала?

Дівчина не відповіла, так само свердлячи мене поглядом. Задумливо потерши щоку хвостом і потягнувшись, викинув усе з голови. У кімнаті стояв тазик із мочалкою та чистою водою. Обмивши тіло, вмився, і почав одягатися. Сайли взагалі не соромився, захоче, відвернеться. Речі смерділи, але в місті вже повністю відмиюся. Начепивши броню, попрямував до їдальні, дівчина одразу вплуталася за мною, не відстаючи.

У корчмі сиділи люди, хоч і розвиднілося зовсім нещодавно. Хтось із найманців глянув на Сайлу, присвиснув, від чого вона вхопила мене за руку, ховаючись за спину. Така увага починає дратувати. Попросивши у служниці їжі на двох, посадив попутницю за стіл, сам сідаючи навпроти.