Софія Чайка - Якось 31 грудня, або Що ви собі дозволяєте?, Софія Чайка

Руслан примружив очі.

— Ти стала цинічною. Чи була такою завжди, а я не помітив?

— От і гадай тепер. То що – зустріли? Чи ти й від неї втік, наче той колобок?

— Не старайся так сильно, Олю, — раптом засмутився Руслан. — Ти не розумієш… Все набагато складніше, ніж здається.

Першим поривом Олі було поцікавитися, що ж сталося. Але вона зупинила себе, нагадавши, що теж розпочала нове життя, в якому Русланові місця немає.

— Зате не нудьгуватимеш. Біжи до своєї Карини — чи куди хочеш, а мені ніколи. У мене важливі справи, — майже весело заявила Оля та спробувала зачинити двері. Але Руслан миттєво поставив на поріг об'ємний зимовий кросівок, який погано поєднувався з краваткою, що виднілася в розстебнутій куртці. Раніше він нізащо не вийшов би з дому у такому вигляді. Поспішав? — Навіть не думай, — із викликом у голосі відповіла на його випад Оля.

— Вона вагітна! — Випалив Руслан і схопив Олю за руку. — Каріна. Від мене, — пояснив так, ніби й без цього незрозуміло. Наче сам досі не вірив. Олі довелося прикласти не тільки силу, але й бути спритною, щоб відібрати у колишнього важкоатлета долоню. — Я тому до неї й пішов. Каріна захотіла, щоби ми разом зустріли Новий рік. Як сім'я. Не можу ж я відмовити жінці в такому становищі. Ким я буду після такого?

Справжній нахаба! Олі залило фарбою обличчя.

— Мені обов'язково відповідати? Всі назви промовити, що на думку прийшли?

— Олю, тобі не пасує жорстокість. Ти не така.

— Я — ні. А ти… — Оля змусила себе заспокоїтись. — Ти міг повідомити заздалегідь, пояснити, попрощатися по-людськи — не телефоном. — Вона глибоко вдихнула, щоб доказати: — Ти міг мені не брехати. Каріна не завагітніла б без твоєї допомоги.

— Я винен, але ти теж...

Чому вона досі з ним розмовляє?

— Руслане, йди геть.

Оля знову спробувала зачинити двері.

— Але я не можу! — вигукнув він. — Каріна замовила на свято піцу. Виявляється, вона зовсім не вміє куховарити!

Оля закотила очі.

— Це — не найгірший гріх.

— Але їй завжди недобре. Вона дратується по дрібницях. Каріну раптом почав дратувати навіть мій одеколон! А ще вона кожні десять хвилин плаче через дрібниці.

— І ти залишив вразливу вагітну жінку та примчав сюди? Навіщо?

— До тебе, — відповів Руслан так, наче в цьому нічого особливого не було. — Ти ж сама. — Оля промовчала. — Чи ні?

— Чи ні, — пролунало над Оліною головою, а її спину зігріло тепло чоловічих грудей.

— Це хто? — похмуро поцікавився Руслан.

— Друг, — знизала плечима Оля.

— Не пам'ятаю в тебе таких друзів.

— Не напружуйся через спогади, — зауважила Оля. — Мої друзі — більше не твоя проблема. Іди-но ти додому. Качку ми вже з'їли.

— Качку? — кліпнув очима Руслан, а потім насупився. — Тут мої речі, між іншим.

— Хлопче, твої речі доставлять за адресою. Ми знаємо потрібну адресу? — поцікавився в Олі Влад. Вона кивнула. — Бачиш, вже усе продумано. Так що не нервуйся. Мені вони все одно завеликі та... закороткі. Та й не ношу я таке.

— Я не дозволю! — заревів Руслан.

Влад же пересунув Олю собі за спину та попросив:

— Додай мені ще Олів'є. Дуже смачний вийшов. А я зараз підійду.

Оля кивнула та вирушила до кімнати. Розмова її втомила, та й з'ясовувати стосунки при Владові не хотілося.