Тесс Геррітсен - Асистент

потрапила в глухий кут. Уже це підігріло цікавість Ріццолі. Вона сіла за мікроскоп і побачила одну темну волосину.

— Це синтетичне волокно, колір якого я б охарактеризувала як темно-зелений. З огляду на індекс бірефракції, це наш давній приятель — нейлонове волокно компанії «Дюпон».

— Як ті волокна з темно-синього килима…

— Так. Цей нейлон є дуже популярним через свою міцність. На його основі виготовляється багато тканин.

— Ви сказали, що його знайшли на шкірі Ґейл Їґер?

— Ці волокна поприлипали до її стегон, грудей і плеча.

— Ковдра? Щось таке, у що загорнули тіло?

— Так, але не ковдра. Нейлон для цього не придався б через те, як він вбирає вологу. А ще ці конкретні волокна виготовлені з надзвичайно тонких ниточок. Номер тридцять за системою деньє. По десять таких ниточок на волокно. А волокно — тонше за людську волосину. Із такого волокна можна було б виготовляти дуже щільну тканину. Можливо, вона не пропускає води.

— Намет? Брезент?

— Можливо. І от у таку тканину загорнули тіло.

У Ріццолі перед очима постало химерне видовисько: у магазині «Волмарт» висять запаковані намети, а на етикетках великими літерами інструкція від виробника: «ВОДОНЕПРОНИКНИЙ МАТЕРІАЛ, ІДЕАЛЬНИЙ ДЛЯ ВІДПОЧИНКУ НА ПРИРОДІ Й ПАКУВАННЯ ТРУПІВ».

— Якщо це просто наметова тканина, тоді це доволі поширений матеріал, — сказала Ріццолі.

— Нумо, детективе! Невже я потягнула б вас сюди, щоб показати звичайну тканину?

— Тоді що в ній особливого?

— Взагалі-то вона доволі цікава.

— А що цікавого в нейлоновій тканині для наметів?

Ерин взяла зі стільниці теку й дістала комп’ютерний графік, розкреслений якимось зиґзаґом.

— Я дослідила ці волокна за допомогою методу ППВ. І ось результат.

— ППВ?

— Порушення повного відбивання. Для дослідження окремих волокон застосовується інфрачервона мікроспектроскопія. Інфрачервоне випромінення спрямовується на волокно, і ми аналізуємо спектр світла, яке відбивається. На цьому графіку показано інфрачервоні характеристики цього волокна. Просте підтвердження, що це той самий нейлон, про який я вам і казала.

— Нічого дивного.

— Але це ще не все, — вела далі Ерин. У неї на губах розквітла усмішка. Вона дістала з теки інший графік і поклала його поруч із першим. — Ось результати дослідження точнісінько такого волокна. Нічого дивного не помічаєте?

Ріццолі уважно подивилася на два аркуші.

— Вони різні.

— Так.

— Але якщо це одне й те саме волокно, результати мають бути однакові.

— Для другого дослідження я змінила площину зображення. Цей результат характеризує поверхню волокна, а не серцевину.

— То поверхня і серцевина різні?

— Так.

— Отже, йдеться про переплетіння двох різних волокон?

— Ні. Це одне й те саме волокно. Але на поверхні його піддали обробці. Саме це вдалося побачити за допомогою ППВ. Маємо зміну хімічного складу поверхні. Я провела хроматографію. Здається, було застосовано силікон. До висушеної готової тканини додали силіконовий каучук.

— Навіщо?

— Точно не знаю. Щоб зробити тканину водонепроникною чи зміцнити її? Процедура не з дешевих. Думаю, у цієї тканини якась дуже специфічна сфера використання, от тільки я не знаю, яка саме.

Ріццолі відкинулася на спинку стільця.

— Знайдемо цю тканину — і знайдемо вбивцю, — сказала вона.

— Так. На відміну від темно-синього килима, це унікальна тканина.

Рушники з ініціалами Анджели Ріццолі були розкинуті по журнальному столику, щоб усі гості бачили. Літери «А» і «Р» перепліталися у вигадливому орнаменті. Джейн обрала персиковий — улюблений мамин колір — і доплатила за розкішну подарункову упаковку зі стрічками абрикосового кольору і букетиком шовкових квітів. Вона замовила доставку компанією «Федерал Експрес», адже в її мами ці білі фургони з червоними й синіми літерами асоціювалися із сюрпризами і щасливими подіями.

А святкування п’ятдесят дев’ятого дня народження Анджели Ріццолі мало вважатися щасливою подією. У родині Ріццолі дням народження надавали дуже великого значення. Щороку в грудні, коли Анджела купувала новий календар, вона перш за все пробігала по сторінках, відмічаючи дні народження всіх рідних. Не привітати когось із близьких було б серйозною провиною. А нехтування маминим днем народження взагалі вважалося гріхом, і Джейн завжди дбала про те, щоб з нею такого не сталося. Саме вона купила морозива, прикрасила будинок і розіслала запрошення десятку сусідів, які сьогодні зібралися у вітальні. А зараз Ріццолі нарізала торт і роздавала гостям паперові тарілочки. Вона, як завжди, все робила правильно, але цього року свято пішло шкереберть. А все через Френкі.

— Щось не так, — сказала Анджела.

Сидячи на канапі зі своїм чоловіком і молодшим сином Майклом, вона безрадісно дивилася на подарунки, розкладені на журнальному столику. Усієї цієї гігієнічної пудри і «бомбочок» для ванни їй мало вистачити на десять років, щоб добре пахнути.

— Може, він захворів. Може, зазнав аварії, а мене ще не повідомили.

— Ма, з Френкі все гаразд, — мовила Джейн.

— Так, — устряв Майкл. — Можливо, його кудись відправили… На цей… Як воно називається? Оці ігри у війну?

— Маневри, — сказала Джейн.

— Так, маневри якісь. А може, взагалі відправили кудись за межі країни. У якесь місце, про яке він не має права розповідати. І зателефонувати звідти не може.

— Майку, він сержант-інструктор, а не Рембо.

— Навіть Рембо надіслав би мамі листівку на день народження, — прогарчав Френк-старший.

Гості раптом заметушилися, шукаючи собі прикриття. Усі почали їсти торт. Наступні кілька секунд вони зосереджено жували.

Ґрейсі Камінскі, найближча сусідка родини Ріццолі, сміливо порушила тишу:

— Анджело, це дуже смачний торт! Хто його випікав?

— Я, — відповіла Анджела, — сама. Ви лишень уявіть: мені самій на власний день народження доводиться пекти собі торт! Але так уже повелося в цій родині.

Джейн зашарілася, ніби їй дали ляпаса. Усе через Френкі. Насправді матір розлютилася на нього, але огидні сплески поганого настрою, як завжди, мала терпіти Джейн.

Вона примирливо сказала:

— Ма, я пропонувала принести торт.

— З кондитерської, — знизала плечима Анджела.

— Я не мала часу спекти сама.

Це була правда, але Боже мій, навіщо вона це сказала! Щойно вимовивши ці слова, Джейн зрозуміла, що мала б мовчати. Вона побачила, як її брат Майк зіщулився на дивані, а батько побуряковів, стримуючи гнів.

— Не мала часу, — повторила Анджела.

— У мене б усе одно вийшло казна-що, а не торт, — безпорадно розсміялася Джейн.

— Не мала часу, — знову повторила Анджела.

— Ма,