Поліна Кулакова - Усі їхні демони, Поліна Кулакова

з Христею навідувалася сюди годувати безпритульних кошенят. Тоді їхній підвал ціле літо простояв відчиненим. Ось і зараз не замикався, та чомусь тхнув сирістю і ще чимось гидотним. Цей сморід нагадав про пияків, що повсякчас швендяли біля цього будинку. Певно, так само смердять їхні демони?

Леся дістала з кишені штанців образок і рішуче ступила вниз, у морок підвалу. Якщо демони пролазять крізь підлогу у їхню вітальню, то далеко по них іти не доведеться, зачаїлися десь тут. Вона притиснула лівою рукою заповітний образок до серця й зробила ще кілька кроків запилюженим бетоном. Попереду зяяв темрявою прямокутний отвір — якась комірка з розчахнутими навстіж дверцятами. Мокрий скрижанілий одяг неприємно прилипав до тіла. Дівчинка дуже змерзла й ледь стримувала цокотіння зубів, уже не розбираючи, то від холоду чи страху... Але зараз страх був якимсь інакшим, не тим панічно-безпорадним, котрого зазнавала вдома. Цей новий страх уперто рухав її вперед, замість того, щоби звично паралізувати. Здається, її новий страх не вмів боятися. А ще він дивним чином притупив відчуття холоду, тож поволі переставало бути зимно й моторошно. Нехай демони бояться.

«Вони мають бути тут».

Аж раптом її потилиці торкнувся чийсь теплий подих, і щось гаряче лягло на обличчя. Ковзнувши, затулило півлиця, перекрило дихання. Це демон? Леся спробувала закричати, але крізь те, що затискало їй обличчя, прорвалося хіба якесь безпорадне мукання. Почала шалено вириватися, як здичавіле кошеня, звиваючись, дряпаючись, кусаючись... але те, що вхопило її, було дуже сильним. Якоїсь миті вже й перестала опиратися, тільки дитяча долонька досі міцно трималася за образок.

— Тихо, — щось прошепотіло їй на вухо. — Тсс.

Густа смоляна темрява підвалу наче ворухнулася, підступила ближче, огортаючи маленьку бранку волохатими лаписьками. І тоді в цій чорноті дещо з’явилося.

Розділ 27

Опісля наради всі, хто брав участь у розслідуванні, швидко взялися до роботи. Новак з Малярчуком дістали від Назара фотографії «форда» й портрет Піскуна, щоб опитати людей в районі вулиці Пулюя. Камери зафіксували автомобіль на виїзді біля колишнього магазину «Маневр», перед тим він виїхав позаду магазину вживаного одягу під назвою «Юність». До зони пошуку потрапили всі бічні вулички й завулки, а також Берегова та частина Довгої, де не було камер.

Коли всі приступили до виконання доручень, Назар узявся допрацювати документи з інших розслідувань, які досі «висіли» на ньому. Було два незакритих смертельних ДТП і троє загиблих студентів в орендованій квартирі. Загинули діти, отруївшись чадним газом, через несправну газову колонку. Приперта до стіни винуватиця трагедії розташувалася в його кабінеті, роззявивши почорнілого від кіптяви писка. Поїдена іржею, з облупленою білою емаллю допотопна радянська вбивця — ВПГ 20. Залишилося лише впорядкувати документи й передати справу в суд. Власник квартири вже перебував у СІЗО.

Раптом Назар згадав про сина й одразу ж ухопився за мобільний. Доки він працював, надійшло ще кілька повідомлень на вайбер. Знову від мами та колишньої. Знову з вимогами й погрозами. Як же він від цього стомився... Відповідати їм не став, але відшукав у контактах номер малого та клацнув на зображення зеленої слухавки. Виклик пішов. По той бік не поспішали з відповіддю. Десяток довгих гудків і телефон вибив дзвінок. Назар набирав знову і знову, аж доки з динаміків не озвався роздратований синів голос:

— Чого треба? — гаркнув той, не привітавшись.

— Ти в порядку? — втомлено зітхаючи, поцікавився Назар.

— У-гу. В-се ок...

Зі зв’язком були проблеми. Слова сина переривало. Напевне, був десь у зоні поганого покриття.

— Мама каже, ти додому не приходиш ночув...

— Та пішла вона! — перебив його син.

— Ей! — застережливо вигукнув слідчий. — Стеж за язиком!

— Не чіпляйся до мене! Ясно? Я не можу зараз говорити.

Син змінився. Здається, Назар уперше чув його таким роздратованим і злим. Він намагався вловити ще щось на фоні розмови, можливо, музику чи інші голоси, проте, здається, поряд не було нікого.

«Напевне, зависає у когось із друзів», — подумав Назар, а вголос запитав:

— Ти де? Ми можемо зустрітися поговорити?

— У тебе був шанс на вихідних, а тепер я вже не хочу, — буркнув хлопець та кинув слухавку.

Назару нічого не залишилося, окрім як прийняти поразку. А ще погодитися з Інною — хлопець виходить з-під контролю. Але він міг пояснити синову поведінку, зрозуміти. Батьки розійшлися, процес розлучення був доволі травматичним для них усіх. З татом бачитися дозволяли нечасто, а тепер вони практично й не спілкуються один з одним. Не встигли батьки роз’їхатися, як мама вже привела нового чоловіка додому, офіційно вийшла за нього заміж. А тепер чекає дитину від того чужого мужика, який пропонує називати його «татком». Будь-який інший підліток на його місці теж казився б. Тож Назар не міг гніватися на малого. Та все ж липка, наче розігрітий на сонці бітум, тривога наростала. Щось було не так. Внутрішній голос пророкував недобре. Він спробував набрати сина ще раз, але малий очікувано вимкнув телефон.

Назар глянув у вікно. Надворі стемніло. Темна холодна й трохи крива шибка в обдертій дерев’яній рамі скидалася на плесо брудного ставка. Він вдивлявся у своє каламутне відображення у склі, аж доки не почав задихатися. Голову розпирало від спогадів.

Спливло трохи часу після їхньої річниці — кілька місяців чи й півроку. Син ще ходив до дитсадка, але вже потроху готувався до школи. Інна хотіла, щоб він конче до першого класу умів читати, писати та рахувати. Інна хотіла, аби він був найкращим серед усіх.

Малий Костя також відвідував дитячий спортивний клуб — займався тхеквондо. То була Назарова ідея. Розумний хлопець — це добре. Але спорт — це здоров’я. Вміння за себе постояти — це життя. Інна була проти, бо ж на заняттях він часто заробляв собі синці й забої. Та хлопчику подобалося тхеквондо, тому вона була змушена відступити.

Постріл, що пролунав у їхній квартирі, запам’ятався надовго. Дружина мало не щодня нагадувала Назару про той прикрий випадок, звинувачувала у недбальстві й безвідповідальності... яким же йолопом треба бути, аби тримати вдома поряд з малою дитиною заряджену зброю?!

Але пістолет був розряджений. Назар дотепер упевнений у цьому...

Просто тоді сталося ще дещо. Дещо жахливе, що роз’ятрило оту прострелену дірку в їхньому шлюбі, перетворивши її на глибоке провалля.

Коли Костя пішов у дитсадок, Інна вийшла з декретної відпустки на свою стару роботу — офіс-менеджеркою в невеличкій