Уляся Смольська - Бос для двох, Уляся Смольська

Глава 14. ч.1

Ввечері, коли я вже повернулася додому після вечері з Денисом, я дала свободу емоціям. Вони буквально розривали мене зсередини. Той поцілунок на терасі був таким пристрасним, таким справжнім, що я ще довго не могла заспокоїтися. Але разом із тим залишалася гірка невизначеність. Що буде далі? Як мені бути з мамою, яка має власні плани на Дениса? Як усе це розв’яжеться?

Наступного ранку я прокинулася з важкою купою хаотичних думок. Було таке враження, що після того вечора змінилося все, але найбільше змінилася я сама. Мені потрібно було терміново зібратися з думками і вирішити, як діяти далі.

На роботі ситуація теж не була кращою. Як вияснилося, я не зустрілася з нею раніше в офісі, бо вона була у відпустці і тільки тепер повернулася. Тому я і не одразу дізналася, що вона також працює на Дениса. Напруга між нами відчувалася у кожному погляді, кожному слові. Вона почала ставитися до мене з демонстративною холодністю, і здавалося, що скоро це все виллється в щось дуже неприємне.

Минуло кілька днів з того вечора, коли ми були разом з Денисом. Всі ці дні на роботі не відбувалося нічого особливого, наче це було затишшя перед бурею. Я намагалася зосередитися на завданнях, але думки постійно поверталися до нашого вечора. Поцілунок все ще пульсував у моїй пам'яті, викликаючи змішані почуття — від трепету до страху перед невідомістю.

Одного дня, коли я вже збиралася додому, з'явилася мама. Вона зайшла в мій кабінет з тією ж холодною посмішкою, яку я добре знала.

— Привіт, Інно. Бачу, що ти дуже зайнята своєю новою посадою, — сказала вона, оглядаючи кабінет.

Мій шлунок стиснувся у вузол. Її присутність завжди викликала у мене невпевненість і тривогу, але тепер усе було ще складніше.

— Що ти хочеш, мамо? — я намагалася не показати своїх емоцій, але голос мимоволі зрадив мене.

— Просто прийшла подивитися, як ти тут, — вона зробила паузу, — Інно, — її голос був холодний і далекий. — Нам треба поговорити.

— Про що? — відповіла я, намагаючись тримати себе в руках.

— Про тебе і Дениса, — вона підняла одну брову, наче викликала мене на поєдинок.

Серце почало прискорено битися.

— Що ти маєш на увазі?

— Те, що я сказала. Інно, не вдавай наївну. Я знаю, що ви були на побаченні кілька днів тому, і я знаю, що ти не просто його помічниця. Але пам'ятай, що між нами з ним є дещо більше, ніж просто робота.

Я мовчала, не знаючи, як відповісти на ці слова. Мама підійшла ближче, нахилилася до мене і прошепотіла:

— Денис — мій. І я не віддам його тобі, хоч би як сильно ти цього не хотіла. Я готова на все, щоб втримати його біля себе. Ти зрозуміла?

Від її слів мене охопила хвиля злості, але я стрималася.

— Хочу нагадати тобі, що не варто захоплюватися тим, що тобі не належить.

Її слова, як ножі, врізалися в моє серце.

— Ти серйозно, мамо? — я не витримала, — Ти дійсно вважаєш, що він твій?

— А чому б і ні? Ми з Денисом давно разом, і я не збираюся відмовлятися від нього через тебе.

Ця відповідь стала для мене ударом. Я не могла повірити в те, що чую. Мама дійсно готова боротися за Дениса, навіть якщо це означає зруйнувати мене. Але я не збиралася так легко здаватися.

Всередині мене щось надломилося, і зрозуміла, що час грати на її рівні.

— Мамо, — відповіла я, дивлячись їй прямо в очі, — а ти не думаєш, що граєш з вогнем? Може, ти не помітила, але Денис... він робить власні рішення.

Вона усміхнулася, але в її очах не було радості.

— Ти ще побачиш, хто тут справжній гравець. Інно, я не дозволю тобі зруйнувати те, що я будувала стільки часу. І якщо доведеться, я зроблю все, щоб ти зникла з його життя.

Її слова застрягли в моїй голові, як колючки. Я розуміла, що конфлікт між нами тільки починається, і попереду мене чекає справжня боротьба — боротьба за місце у житті чоловіка, який захопив моє серце.

— Ти вже втратила його, мамо, — я подивилася їй прямо в очі. — Він зробив свій вибір, і цей вибір не ти.

Це було більше, ніж просто слова. Це був виклик, який я кинула їй прямо в обличчя. Мама відвела погляд, не сказавши нічого, і швидко вийшла з кабінету. Але я знала, що це лише початок. Початок битви, яку вона не збиралася програвати.

Коли я залишилася одна, нерви здали. Руки тремтіли, але всередині мене палала рішучість. Я знала, що більше не боюся. Я готова боротися не тільки за себе, але й за ті почуття, які почали зароджуватися між мною і Денисом.

Після сварки з мамою я вже не могла налаштуватися на роботу. Мої руки все ще тремтіли, а голова була переповнена думками про те, що сталося. Як вона могла так легко піти на конфронтацію? І чи знає Денис її справжню натуру?

Я вийшла з офісу, не звертаючи уваги на співробітників, які вже почали розходитися по домівках. Згадувала кожне слово, кожен погляд, які ми з мамою обмінялися. Її впевненість у собі, її готовність піти на все, щоб утримати Дениса... Це вражало і водночас лякало мене.

Настав вечір. Втомлена після напруженого дня, я вирішила залишитися вдома. В голові крутилися різні думки — про маму, про Дениса, про те, як усе це може вплинути на моє майбутнє. Щоразу, коли я думала про наш останній вечір із Денисом, серце починало битися швидше, і я відчувала, як його дотик досі залишається на моїй шкірі.

Раптом пролунав дзвінок у двері. Не очікуючи нікого, я підійшла, щоб відчинити. Яке ж було моє здивування, коли на порозі стояв Денис. Побачити його на порозі було несподівано, але приємно. Він тримав у руках пляшку вина і дивився на мене з такою ніжністю, що я миттєво забула про всі свої турботи.

— Привіт, Інно. Можна зайти? — його голос був теплим і спокійним, але я відчувала у ньому щось більше.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍