Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

це якась

параноя заволодіває нею, але була певна: ні, це не параноя.

Коли ж дівчина нарешті заговорила, її голос зазвучав

напружено, сумішшю тривоги й туги, а її слова… Елві нізащо не

змогла б таких передбачити.

— Що воно таке — вступити до справжнього університету?

Розділ сьомий. Голден

«Тут мали б заграти фанфари!» — подумав Голден.

Проскочити крізь Кільце до іншої зоряної системи, подолавши пів галактики відстані від Землі, — це мало бути

лише драматичним моментом. Де сурми, чи виття сирен, чи

якісь напружені обличчя на екранах? Натомість не було ж

нічого. Жодної фізичної признáки того, що «Росинанта»

просмикнуло через простір у п’ятдесят тисяч світлових років

завдовжки. Ото тільки моторошну чорноту отієї ступиці-колодиці замінило незнайоме зоряне оточення нової сонячної

системи. Чомусь уже сам факт, що воно ж така буденщина, робив це десь-кудись проходження дивнішим. Ворота космічної

червоточини мали б бути якоюсь масивною крутнявою виру

світла й енергії, а не просто чимсь мов із металу вилитим, з

іншими зорями потойбіч.

Довелося йому притлумити імпульс: увімкнути загальну

тривогу! — аби тільки додати дещицю напруги цьому моментові.

Ось завидніло нове сонце — невиразною цятою жовто-білястого світла, не такою вже й відмінною від Сонця, якщо

озирнутися на нього від Кільця, сидячи зразу ж за орбітою

Урана. Мало це нове світило п’ять скелястих внутрішніх планет, одного масивного газового гіганта й чимало карликових

планеток на орбітах, що заходили далі навіть за Кільце.

Четверта внутрішня планета, зручно вмощена посеред зони

Златовласки, була Ілус. Нова Земля, чи то Нью Терра. Берінґів

огляд №4. Хартія КЕХ 24771912-F23. Хоч би як вам хотілося це

назвати.

Усі ці назвиська були надто великим спрощенням того, чим це

було насправді. Перша домівка людства на орбіті навколо чужої

зірки. Люди не стомлювалися вишукувати все новіші шляхи

освоєння приголомшливих подій останніх кількох років. А

сплинуть іще кілька десятиріч, і ця ступиця, цей хаб зі своїми

кільцями стане простою системою шастання туди-сюди. І ніхто

більш не вагатиметься, летіти туди чи ні.

— Вау! — вигукнула Наомі, в захваті, широко розплющеними

очима витріщившись на Ілусове сонце на дисплеї. Голден аж

відчув приплив любові до неї.

— Я якраз те саме думав, що й ти, — сказав він. — Мені втішно, що не тільки я один захоплений.

І відкрив канал до пілотової кабіни.

— На зв’язку, — озвався Алекс.

— Як швидко ти можеш приставити нас туди?

— Та з біса швидко, якщо тобі вкрай забажалося прикрих

відчуттів.

— Постав нас на графік швидкісного підльоту, й хай я

забрудню свої штаники! — осміхнувся Голден.

— Максимальна робота двигунів приведе нас на ту планету не

раніше сімдесяти трьох днів.

— Аж сімдесят три дні! — повторив Голден.

— Ну, сімдесят два, кома вісім.

— Космос, — мовив Голден, змінюючи усмішку на зітхання, —

занадто в дідька величезний.

* * *

Після перших п’яти годин їхнього польоту стали надходити

повідомлення. Голден звелів Алексові зробити одну третю

гравітації для обіду й, допомагаючи Еймосові готувати локшину, увімкнув перший запис на камбузному екрані.

З екрана на нього витріщився підстаркуватий чоловік, сивий та

брунатношкірий. Він мав тонкі риси й великий череп

поясанина, а в його вимові чувся церерський акцент.

— Капітане Голдене! — звернувся він на самому припочатку

запису. — Фред Джонсон звістив нас, що ви летите сюди, тож я

хотів би подякувати вам за вашу допомогу. Звати мене Касим

Андрада, і я є капітан незалежного ваговоза «Барбапіккола».

Дозвольте поінформувати вас про становище, яке склалося тут.

— Та не завадило б і це знати, — буркнув Еймос, плюхнувши

димучі спагеті в друшляк, аби стекла вода. Голден передав йому

горнятко червоної підливи, яку саме колотив, а тоді схилився на

шинквас, щоб додивитися запис.

— Місцева колонія нарешті налагодила роботи в руднику, розпочаті чотири місяці тому. За цей час ми підняли нагору

кілька сотень тонн руди. Ми передбачаємо такі рівні очищення, що після