Анастасія Шишкіна - За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна

Я приголомшена. Це жарт? Я розраховувала хоча б на окремий кабінет. Подивилася на його стримане, незворушне обличчя. Ні, не жартує. Неймовірно...

— Такі заходи надовго? — запитала з надією.

— Побачимо, — сказав він, демонстративно втративши до мене інтерес, і повернувся до роботи. Ну що за неприємний тип?

Неймовірно. Повний провал. Він збирається мене контролювати чи що? Звісно, я розумію, що довіри між нами ще немає, але це вже занадто. І відмовитися я не можу. Триклятий договір. І хто б міг подумати, що той невинний пункт можна буде так викрутити?

Зітхнувши, почала шукати собі місце. Мою увагу привернуло крісло-яйце, яке левітувало в правому дальньому кутку. Воно мало химерне кування з чорного металу, одночасно легке й монументальне. Але головне, воно висіло біля вікна та поруч із книжками.

Буду шукати в цьому плюси й влаштовуватися з комфортом. Зняла взуття і, обережно забравшись у нішу, повернула крісло обличчям до прекрасного краєвиду. Я сердита на керівництво, не люблю, коли мене переграють. Але, оскільки злитися — справа невдячна, вирішила зайнятися роботою.

Цілий день я впорядковувала і систематизувала дані карток. Загалом, картина скрізь була однакова, різнилися лише способи викачування магії. Поглянула на годинник. Треба збиратися, якщо хочу встигнути забрати Астара з академії. По дорозі ми планували заїхати за деякими дрібницями для навчання і дому.

Вилізаючи зі своєї "печери", я з насолодою потягнулася. Тіло трохи нило від довгого сидіння в одній позі. Подивилася на Раяна. Він усе ще був зайнятий справами. До нього цілий день хтось заходив і щось просив. 

У корпорації виявилася цікава система організації роботи. Кожен напрямок компанії — напівсамостійний. У кожному є керівники, які відповідають за своїх підлеглих і самостійно приймають внутрішні рішення. Великий Бос лише курує, розв'язує надважливі питання і стежить за роботою директорів. Це теж непросто, але вже не так катастрофічно в масштабах імперії.

За весь день мене так ніхто й не помітив. Я працювала тихо, розвернувшись у кріслі. Підлеглі навіть не намагалися підіймати погляд і щось розглядати. Раян має величезну владу й беззаперечний авторитет серед працівників.

Проходячи повз столик, я зупинилася біля неторканої фірмової упаковки з їжею, яку для нас замовив дбайливий дроу. Так і не поїв. Поглянула на чоловіка, повністю зануреного в роботу: він був задумливий і невдоволено читав чийсь звіт. Поправивши сумку, я не стала коментувати ситуацію. Врешті-решт, його здоров’я — це не моя проблема.