Анастасія Шишкіна - За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна

— Поки що ні: там виявилися серйозні проблеми. Я хочу, щоб ви переглянули один файл і висловили свою думку.

— Гаразд, — одразу після цього на мою пошту надійшла медична карта. 

Загалом, усе логічно. Я медик і думка моя важлива саме в професійній сфері. Відкрила файл: діаграми, графіки, таблиці… Почала уважніше вивчати цифри.

— Це справа одного з наших пацієнтів. Він поступив два місяці тому. Що ви можете сказати?

— Повне магічне виснаження внаслідок тривалого штучного зовнішнього впливу. Хм, а рівень Дару в нього був значний… Дуже навіть. Перший простий аналіз крові показує, що він часто втрачав кров, мав яскраво виражені запальні процеси… — двома пальцями я наблизила енергетичний малюнок. — Жертва ритуалу або божевільного експериментатора.

Чоловік задумливо кивнув і почав постукувати мелодію по стільниці.

— Я можу побачити пацієнта?

— Так. Мабуть, так і зробимо. Але часу залишилось обмаль, — чоловік підвівся і підійшов до мене.

— Що сталося? — я також підвелася.

— Сьогодні вранці мені випадково потрапив на очі один лист-відмова. Наш пацієнт не виходить з коми вже три місяці. Родичі вирішили припинити будь-які реанімаційні заходи.

— Що саме привернуло вашу увагу в цій історії? — картина, звісно, жахлива, але лікарі щодня стикаються з чимось подібним.

— Це вже п’ятий схожий випадок за пів року. Тримайтеся, — він обійняв мене за талію й активував портал.

Пі-пі-пі. Це було перше, що я почула після вакуумної тиші. Перехід пройшов набагато спокійніше за перший й залишив після себе лише легке запаморочення і незначну нудоту.

— Очі вже можна відкривати, — насмішкувато пролунав тихий голос прямо біля мого вуха.

Я невдоволено поглянула в його зухвалі зелені очі. Він щоразу кепкуватиме? От би він опинився в моїй ситуації.

— Пацієнт там, — кивнув він, вказуючи напрямок.

Ми опинилися у звичайній лікарняній палаті. Єдине зайняте ліжко займав непоказний чоловік середнього віку. З усіх боків його оточували датчики й кольорові трубки.

— Процедура відключення призначена на 12:00, у нас ще є трохи часу, але поквапмося.

Я кивнула й підійшла до пацієнта. Під час огляду Малюнка вердикт підтвердився. Жертва маніяка. Він не мав жодних шансів прокинутися ще раз, адже живе лише завдяки апаратам. Нитки зовсім тонкі, більшість з них взагалі відсутні. 

Я вже збиралася завершити огляд, коли відчула на межі сприйняття ледь відчутні чужі вібрації. Ментально зачепивши верхній шар ілюзії, я різко стягнула його вниз. Не стрималась і з жахом відступила від ліжка: все тіло чоловіка було списане дрібними магічними символами.

— Чорний карум, — тихо промовив Хьорст, підходячи до мене.

Я кивнула, погоджуючись. Карум — дуже рідкісна рослина. Використовується в окремих видах магічної практики, коли потрібно замести сліди. За своєю природою це відмінний провідник магії, який при цьому створює мінімальні вібрації. Якби не мій особливий Дар, я б і не відчула. Прикрий це все якісною ілюзією — і вуаля! Ідеальний злочин готовий.

— Поглянь на його зап’ясток, — перевертаючи ліву руку пацієнта, тихо промовив Хьорст.

На зап’ястку виднілося тавро з номером 1812.

— Це вже не просто маніяк, це організоване злочинне угруповання, — так само тихо відповіла я.

— Його ще можна врятувати?

— Ні, він приречений, — Смерть вже залишила свій знак, і я більше не мала права втручатися.

Ми помовчали. Кожен обмірковував ситуацію.

— Зараз підійдуть мої люди. Зафіксують символи, — рішуче промовив чоловік поруч і випрямився.

— Нехай потім не забудуть накласти ілюзію знову. Не потрібно зайвих питань ані від медперсоналу, ані від родичів.

Хьорст кивнув і приклав пальці біля сонної артерії. Віддав ментальний наказ.

— Йдемо назад, — простягнув він мені руку.

Сидячи на тому ж диванчику й потягуючи руї, я ще раз прокручувала ситуацію в голові. Зая мене ще на початку попереджав про масові зникнення обдарованих. Він уже тоді щось знав. Можливо, його зникнення якось із цим пов’язане? Чорні троянди… Що ж виходить? Теракт — це також не випадковість. Можливо, ці випадки пов’язані? Я поділилася своїми думками з чоловіком.

— Можливо, ти маєш рацію. Цю версію потрібно добре опрацювати, — відкидаючись у кріслі, задумливо промовив він. — Я вже подав запит на пошук останніх покупців каруму. 

— Містере Хьорст, у вас є медичні картки інших подібних пацієнтів? — ставлячи чашку на підставку, запитала я.

— Раян.

— Що?

— Називай мене Раяном. Нам доведеться працювати тривалий час разом. Немає сенсу в цій офіційності, — чоловік із дивним виразом обличчя зловив і якийсь час утримував мій погляд.

— Тоді й ви, тобто ти, можеш називати мене Меггі, — хоча я й за дотримання ділової субординації, але хтось на неї наплював і до мого дозволу.

— Домовилися, — він чарівно усміхнувся.

Коли він так робить, його зовнішність наче змінюється. Глибокі зморшки розгладжуються, обличчя стає красивішим і привабливішим. Я навіть трохи задивилася. Шкода, що це таке рідкісне явище.

— Щодо карток: вони повинні бути в архіві. Зараз подам запит.

Минуло якихось десять хвилин, і файли вже були в мене.

— Коли будеш систематизувати дані, зберігай усе на цьому хмарному сховищі, — він надіслав мені ключ доступу.

— Добре, — тільки зараз спало на думку, що ніхто мені так і не показав робочого місця. Це питання я й озвучила.

— Ти ж розумієш, що інформація, якою ти оперуватимеш, надзвичайно важлива й суворо засекречена. Їй не слід виходити за межі цієї кімнати. Насамперед для твоєї ж безпеки, — він багатозначно поглянув мені в очі. Я в подиві — на нього. На що це він натякає?! — Місця тут достатньо, тож мій кабінет у твоєму повному розпорядженні. Хочеш, можеш зайняти той письмовий стіл, хочеш — дивани або крісла. Обирай, що зручніше. До речі, права частина кімнати може відділятися силовим бар’єром.