Andrii Noshchenko - Шлях бойового мага, Andrii Noshchenko

Глава девʼятнадцята. 

Ми наздогнали човна, де нас чекав Мунк на кормі. 
    ⁃    Ну що, час для тренувань? - не встигли ми опуститися на кокпіт, як запитала Васа. 
    ⁃    Та це ж було вже! 
    ⁃    То було не тренування, а лікування, тренування почнеться саме зараз! 
    ⁃    Добре, шановна Васа, саджаю човен. 
Після приземлення на галявині посеред лісу, я одразу піднявся у небо, де вже на мене чекала Богиня Війни. 
    ⁃    Удачі, малий! - прокричав мені Мунк знизу. 
Ага ж, удачі мені… Я активував пʼять кіл магії. 
Уночі, коли я зайшов до каюти, Ірген вже лежала на ліжку і водила вказівним пальцем у повітрі. За ним тягся білий шлейф, котрий сипався до низу мов яскраве борошно. 
    ⁃    Вітаю з сьомим колом. Жаль лише, що не від тебе це почув. 
Коли я ліг до ліжка, вона лягла на мене, впершись гострим підборіддям мені у груди. 
    ⁃    Та нема із чим, якщо відверто. 
    ⁃    Дарма ти так. У тебе є до біса шансів стати справжнім магом сьомого кола. 
Вона повернула голову, притисши своє довге вухо до грудей, та прислухалася як бʼється серце. 
    ⁃    Як гучно…
    ⁃    Ірген, не тікай від розмови. Що гадаєш далі робити, після випуску з академії? 
    ⁃    З тобою буду…
    ⁃    Ти ж знаєш, то тобі нічого не дасть. 
    ⁃    Навпаки, то дасть мені того, що я хочу…
Її гострі зубки вкусили мене. 
    ⁃    Ти взагалі буваєш серйозною?
Я перекинув її на спину, від чого біле волосся її розлетілося по подушці. 
З самого ранку я сидів на кокпіті, огорнувши себе коконом аури, аби ніхто не заважав. Я заплющив очі, та відтворив у своєму розумі показані мені учора Богинею Війни рухи, уповільнивши їх у тисячі разів. Мені не важлива була її техніка шабель, проте, дуже важливим був сам принцип цих рухів, і за що кожна частина їх відповідала. Упевнившись у вірності своїх висновків, я подумки узяв до рук списа і зробив кілька рухів. Ні, здається не те…
    ⁃    Вставай вже, час тренування! 
Васа долонею розбила мій барʼєр, та відпечатала свою пʼятірню на моїй спині. От же ж! Я розплющив очі, і з подивом усвідомив, що вже майже вечір. Дивно, час так швидко минув… Я видихнув, та посадив човна. 
Здавалося, Васа сьогодні була особливо зла. Це тому що я змусив її увесь день провести з Мунком? Несподівано я зʼясував, що моя денна медитація допомогла мені довше та легше триматися проти Богині Війни, як наче я передбачав кожну її наступну дію. Невже, промайнула думка, сфери Богів Війни то є фокусування усіх їх бойових технік воєдино, а отже, раз я вже бачив і розібрався у її сферах, то за інтерполяцією тепер можу передбачити її рухи… Яка цікава думка… треба б перевірити, бо якщо то так, мій приблизний напрям, котрий я намацав учора, перетвориться на прямий і широкий шлях! А став атакувати Васу ще активніше, успішно ухиляючись від її контратак. Це й справді працює, я міг передбачити, коли та під яким кутом змінить траєкторію її кулак, чи коліно, чи стопа… Тепер мені не було потрібно занадто перестраховуватись і робити зайвих рухів, щоб убезпечити себе. Я ухилявся лише на необхідні мені відстані! Я так захопився, що пропустив і шкереберть полетів на землю. 
    ⁃    Хух, а ти молодець, малий! Аж впріти мене сьогодні змусив. Є якийсь секрет настільки стрімкого просування твоїх здібностей уперед? 
    ⁃    Шановна Васа! Це все завдяки тому, що ви прочистили мені учора мізки! Це все завдяки вам! Ще раз дякую! 
У піднесеному настрої я стрибнув на човен. 
    ⁃    Дивно! - крикнула вона мені услід - Настільки приголомшливого результату від мого способу я ще ніколи і ні від кого не бачила! 
Я не звернув на це увагу, я поспішав знову поринути у свій, так би мовити, експеримент. Тож, якщо сфери захисту та атаки є фокусом їх бойових мистецтв, то якщо я зможу екстраполювати свої знання у техніках володіння списом, то, можливо…
Я сів на лавку на кокпіті і знову заплющив очі. Дуже повільно, але невпинно, моя техніка почала набувати обрисів. Вона вже ось-ось… Хвилинку, а чому б не вплести туди мою техніку послідовних кроків і… магію! Я розбив на друзки те, що вже встиг сформувати, і почав усе заново, активувавши у процесі свої пʼять магічних печаток. Мої думки були настільки швидкими, чистими, та точними… Час для мене наче зупинився. Ті тонкі, примарні обриси нарешті стали сталлю! І вона була прекрасна! Я здійнявся у повітря, не відкриваючи очей і витягнув руку тримаючи у ній крижаний спис, створений магією третього кола. Я зробив рух, і він потік, огортаючи мене своєю непробивною силою. Він наче плив, не зупиняючись, а навпаки, лише пришвидшуючись, з простої тонкої лінії набираючи обʼєм, котрий нарешті перетворився на сферу… Та це не все, тепер я мав… Я погнав свою ауру крижаним списом уперед, до самого вістря, збираючи її там, стискаючи і закручуючи у маленьке чорно-біле сонце, вкрите павутиною сірих блискавок. Простір поряд з моєю сферою стогнав та гримів, розпадаючись на тонкі латки за рухом вістря мого списа. Так, це вона, можливо, не настільки страшна та міцна, як у Богів Війни, але це точно моя сфера захисту! 
І усвідомивши це, я впав униз. 
Отямився я від того, що хтось лупив мене по щокам не стримуючи своїх сил. Цього разу верхи на мені сиділа Васа і, я б сказав, відводила душу. 
    ⁃    Ну що, награвся? 
    ⁃    Що зі мною?
    ⁃    Повне виснаження аури, йолоп! 
Ох, дійсно, колись зі мною таке вже було, відчуття схожі. 
    ⁃    Шановна Васа, я вже оклигав, може злізете нарешті? 
Похитуючись, я звівся на ноги і пройшов до лавки на кокпіті, на яку чи не впав, даючи спокій тремтячим ногам. 
    ⁃    То як воно було? 
    ⁃    Як було? -  В унісон прокричали Ірген з Васою та Раманом. 
    ⁃    Ти три доби сидів нерухомо, а потім злетів у небо і влаштував нам виставу, замалим на той світ не спровадив, йолоп безмозкий!  Дякуй нашим магам, що вчасно щити мани поставили! 
    ⁃    Хм. - я задумався. - Здається, щось пішло не так…
    ⁃    Анею, та все одно то було неймовірно! Твоя сфера просто руйнувала простір, я навіть не чув про таке! А ти ж усього Предок!
    ⁃    Дякую, шановний Мунк, що хоч ви мене оцінили!
Васа вхопила мене за одяг і підняла з лавки, щоб наші очі були на одному рівні. 
    ⁃    Анею, слухай мене дуже уважно, у бою ніколи так не роби! З такою витратою аури навіть Бог Війни довго не протримається! 
    ⁃    Хм, шановна Васа, я не зовсім вас розумію. Як воно узагалі виглядало зовні, бо я сам забув подивитись, а потім ви вже мене по морді лупили, тож запізно…
Васа поклала мене на місце. 
    ⁃    Виглядало воно дійсно жахливо та лякаюче, я навіть зараз мурах по шкірі відчуваю. Твоя сфера, вона… наче стала суцільною технікою твого вчителя. Я не знаю, як це можливо, тай у загалі як можливо Бойовому Предку мати сферу захисту…
    ⁃    А Аней дійсно ще Предок? - подала голос Ірген. 
Васа зверхньо глянула на неї. 
    ⁃    Я щовечора його лупцюю, гадаєш, я не в змозі визначити його рівень? 
    ⁃    Вибачте, шановна Васа, я не хотіла вас образити! - Ірген знітилася і замовкла. 
    ⁃    Анею, а як ти по магічному спису зміг провести ауру? - втрутився Мунк, щоб мовчанка не переросла у що гірше. 
    ⁃    Шановний Мунк, я б того не робив, аби мав звичайного списа. Не можу сказати, що то було легко. Я сильно відчував, як закляття з аурою конфліктує. 
    ⁃    Так і думав! Слухай, як відновишся, повтори це зі звичайною зброєю, гарантую, що ефект буде ще кращим! 
    ⁃    Гаразд, шановний Мунк!
    ⁃    Повторити? Кращий ефект? - зревіла Васа, хапаючи Мунка - Ану йди сюди, радник чортів, чи не ти замало не здох недавно!…
Вони удвох випали за борт човна. Цього разу я вболівав за обидві команди. Бо щоки у мене боліли й досі. Мій погляд впав на навігаційну мапу. До столиці лишалося близько тисячі кілометрів. Нарешті, вже післязавтра, наша пришелепкувата подорож скінчиться. 
    ⁃    Ходімо… - я чи обійняв, чи сперся на плечі Ірген, та повів її униз до каюти. 
Сил сьогодні, на тренування з Богинею Війни, я не мав. 
    ⁃    Шановний Мунк, а якими силами володіє церква у столиці? 
Запитав я його наступного дня. 
    ⁃    Загалом, основною силою церкви у Північній Імперії є девʼять Богів Війни, котрих називають Кардиналами. Є три Чорні Кардинали - то Боги Війни нижньої ступені, три Сірі Кардинали - Боги Війни середньої ступені, та три Білі Кардинали - Боги Війни вищої ступені. Зазвичай у столиці знаходиться чотири Кардинали - два вищої та два середньої ступені, інші ж розподілені між пʼятьма найбільшими містами Імперії. 
    ⁃    Можете щось сказати про відносини між церквою, Імперським двором та іншими гільдіями? 
    ⁃    А, то чубляться, то миряться, я туди носа не кажу. 
    ⁃    Дякую, шановний Мунк. 
Тепер я хоч трішки мав уяву про те кодло… куди сам несу свою голову. Не думаю, що церква так вже відкрито спробує мене вбити, але що пришлють найманців по мою голову - не сумнівався. Єдине, чого я не знав, то чи візьмуться за таке замовлення Боги Війни, чи то будуть звичайні Предки. 
    ⁃    Шановний Мунк, до початку змагань ще більше місяця, чи не порадили б ви нашій команді пристойний готель у столиці на цей час? 
    ⁃    Готель? - втрутилась Васа - Який готель, нащо готель? Будете жити в мене вдома, там місця усім вистачить! 
    ⁃    Шановна Васа, ми не хотіли б вас…
    ⁃    Та мені усе одно, чого б ви там хотіли. Я вже сказала, де ви будете жити до, та на час турніру! 
    ⁃    Удачі! - Мунк зі скорботним виглядом поклав мені руку на плече. 
    ⁃    Шановний, що…
Мунк стрибнув за борт човна, не слухаючи моє запитання. Та що тут коїться? 
Нарешті, наступного ранку, ми побачили передмістя столиці. Рівні ряди приватних будинків заполонили собою увесь горизонт, а далі, за ними, виростала забудова у кілька поверхів, а вже за нею виднілися дійсно велетенські споруди, серед яких особливо виділялася головна у імперії церква Білих Близнюків. Дві білі сто метрові статуї Близнюків стояли поруч з фасадом церкви, утворюючи собою гігантські ворота. Я посадив човна недалеко від передмістя і далі ми усі пересіли у гах. Вартові на дорозі упізнали Мунка в обличчя і пропустили нас без зайвих питань. 
Дорогою до садиби Васи нас спочатку покинули двоє магів, а за ними й Мунк. 
    ⁃    А зараз праворуч! Та обжени його і повертай! Що той йолоп робить? Гей! Курка на возі! Хто тобі дозволив по дорогам їздити, дурепа! - Васа сиділа на козлах поруч з ректором, та кричала на усіх безупинно. 
За рогом, куди сказала нам звернути Васа, ми нарешті побачили її садибу. 
    ⁃    Ні ні ні, тільки не це! - я навіть стриматися не зміг. 
За високими кованими ворітьми виднівся… скажімо так, палац… рожевого кольору під золотою черепицею. О боги, Васа, ну це вже занадто навіть для тебе…
    ⁃    Ласкаво прошу до мого дому! 
Здається, своїм палацом вона навіть пишалася. Ворота за нами зачинилися, і гах одразу ж оточили десятки пухнастих монстрів третього класу, деякі з них навіть намагалися застрибнути на козли до Васи на руки. 
    ⁃    Ой мої любі, скучили за матусею, так сильно скучили, ага ж? 
Вона зістрибнула на землю, де монстри враз повалили її та почали лизати слинявими язиками. 
    ⁃    Це мої домашні улюбленці, не бійтеся, вони ручні і зовсім не агресивні. Якщо вам якийсь і з них дуже сподобається, можу навіть подарувати! Окрім оцього, і отого… і іще он отого!
Васа тикала пальцем у монстрів, яких віддати ну точно не змогла б. Народ же у гаху сидів напружений, і аби не присутність Богині Війни, вчинив би вже тут добру різанину. 
Біля ґанку садиби нас зустрічали два ряди слуг у однаковій уніформі, що вишикувались на честь прибуття Васи. Я звернув увагу, що майже всі вони були звіролюдами. Та хто б сумнівався, смаки у Богині Війни були ті ще…
    ⁃    Шановна Васа, - звернувся я до неї, коли ми вже сиділи за кілька годин за обіднім столом - чи можу я нагадати вам вашу обіцянку познайомити мене зі зброярем, за якого ви мені казали? 
    ⁃    Чом би й ні! - вона допила з келиха, і встала, гримнувши ним об стіл - Ходімо! 
Ми пішли пішки, адже зброяр, як виявилось, жив не дуже далеко. Дорогою я роздивлявся на життя та побут місцевих мешканців, і був вражений. Навіть Льготе, найкраще місто, що я бачив, у порівнянні був глухою провінцією. 
    ⁃    Ти того, ввічливо з ним, норов у нього крутий. Але зброяр він хороший, може навіть найкращий у імперії. Аби не його характер, був би відомою людиною. 
    ⁃    Гаразд, дякую шановна Васа за попередження. 
Богиня війни штовхнула двері двоповерхової майстерні під вивіскою «Зброярня Бутча». 
    ⁃    Гей, старий йолоп, ану вилазь, я прийшла!
Дідько, та хто тільки-но розповідав мені за ввічливість?!
    ⁃    Забирайся звідки прийшла, стара дурепа! Від тебе тхне монстрами, а в мене алергія!
З-за прилавку виліз старий дід, досить ще дужий фізично, але з якимось хрипом в легенях, що підказувало про його хронічну хворобу. 
    ⁃    Ану пащеку тут свою на богиню не роззявляй! Я тобі доброго клієнта привела, йому треба зброю полагодити. 
Доки вони сипали образи один одному, я розглядав зразки зброї, що були розвішані на усіх стінах, де лише можливо. Ну, не вражало, якщо чесно. Тверда середина що за якістю, що за ціною. 
    ⁃    Анею, я пішла, поки цей старий йолоп не проштрикнув мені печінку чимось гострим! Як завершиш тут, повертайся одразу додому! 
    ⁃    Дякую, шановна Васа! - крикнув я їй услід, коли двері зачинилися. 
Я підійшов до прилавку і витягнув уламки списа. 
    ⁃    Пане Бутч, чи можливо це полагодити? 
Старий узяв до їх рук. Я спробував сказати що обережно, то важке для звичайних людей, та він був швидшим. Нічого собі, а дідок то не з простих - крутив уламками, наче очерет в пальцях тримав! 
    ⁃    Так, сто золотих. 
    ⁃    Домовились! 
Я вже думав йти, але вирішив ризикнути. 
    ⁃    Пане Бутч, а чи не займаєтесь ви виготовленням зброї з частин монстрів високого класу? 
    ⁃    Високого класу, кажеш? Чи не кожна дупа на цьому світі вже пʼятий клас називає високим, так що не треба мені лайно на млина лити…
Замість відповіді я витягнув і поклав на підлогу кінцівку хруста. 
    ⁃    Ооооо, а твій язик не бреше, хлопче…
Старий вийшов з-за прилавку і підняв кінцівку за один край, та прокрутив навколо осі дивлячись, чи не крива вона. 
    ⁃    Твердий девʼятий клас, елемент простору… Це ж хруст, чи не так? Де ти його надибав, малий? 
Я промовчав, щоб не образити старого, бува. 
    ⁃    Невже сам звірюгу завалив? Та ні, бути не може… Що за зброю з цього хочеш? 
    ⁃    Пане Бутч, я б хотів списа, повну копію того, зламаного. 
    ⁃    Ні. 
    ⁃    Вибачте, ви не зможете зробити списа? 
    ⁃    Списа зможу, дурень. Але не копію. 
    ⁃    Чому? Є якісь причини? 
    ⁃    Так, він короткий. 
Я тут подумав, що він за кінцівку, хоча на мій погляд за довжиною її на три списа вистачило б. Я витягнув зі сховища ще дві кінцівки, значно довші за першу. 
    ⁃    То, може з цих вийде? 
Старий на мить завмер. 
    ⁃    Ха! Так ти й справді завалив!
    ⁃    Пане Бутч, з цих вийде? 
    ⁃    Не кінцівка коротка, йолоп, а спис. 
    ⁃    Що? 
    ⁃    Тебе мати головою об долівку гамселила? Спис - він ткнув пальцем на уламки на прилавку - короткий для тебе! 
    ⁃    Але я вже звик…
    ⁃    Малий, я краще знаю! 
Та що з ним таке?! Я вже майже здався. 
    ⁃    То набагато довшим має бути? 
    ⁃    На палець. 
    ⁃    А, то на сантиметрів вісім - девʼять… - мовив я чи не сам до себе. 
    ⁃    На товщину пальця, ідіот! Дарма мати тебе у дитинстві не добила, щоб ото зараз тут ти мені нерви робив!
    ⁃    Вибачте, пане Бутч! Я згоден. А що зі строком та ціною? Я б замовив десять таких списів. 
Старий довго чухав скроню. 
    ⁃    Значить слухай сюди. Пʼятдесят тисяч за спис, забирати будеш що три дні по одному спису. Тримати у майстерні цей матеріал у такій кількості я теж не буду - ще жити хочу. Зрозумів? Даєш матеріал на один - забираєш спис - лишаєш матеріал для наступного. Так тобі ясно?
Здається, Бутч мене мав за повного дурня. 
    ⁃    Домовились, пане Бутч. Ядрами оплату візьмете? Ядро восьмого класу за спис! - додав я швидко, побачивши що він скривився. 
Я витягнув ядро восьмого класу. 
    ⁃    Хе-хе, гаразд, синку, гаразд. А ти не такий вже й нездара, яким здаєшся на перший погляд…
Старий вхопив ядро і пішов за прилавок, та узяв там магічний прилад, схожий на зубчатого ножа. Він нахилився над кінцівкою хруста і одним рухом відтяв необхідну йому частину для виготовлення списа. Нічого собі ножик. Матеріал девʼятого класу мов масло…
    ⁃    Забирай це - він показав на інші кінцівки - та повертайся за три дні. 
Не вимовивши ані слова більше, старий пішов у кімнату за прилавком, прихопивши з собою уламки списа. 
Ох і дідуган… Я вийшов з майстерні, щільно зачинивши за собою двері. Та почув як зсередини клацнув замок.