Тома Глубокова - Одруження наосліп, Тома Глубокова

Зробивши чай, я віддала одну чашку Віту, а з другої почала пити невеликими ковточками, поїдаючи вчорашні смачні бутерброди із сьомгою чи смачною ковбасою.

- А як ваша ніч? Спекотно було? - посміхнувся Михайло, закінчивши якусь цікаву тему, яку обговорював з Ромою.

- Так ми й розказали. Де всі? - перевів тему Віт, усміхнувшись.

- Поїхали по роботах, а мені на другу зміну, - усміхнувся Рома, стоячи поруч зі мною.

- А що ти накажеш, начальник? - звернувся Михайло до Віта, штовхнувши його кулаком у плече.

- Віддайся своїй дівчині. Вихідний сьогодні.

- А як же щодо... - Мишко глянув на мене. - Ну... Справи?

- От і як ти збираєшся вирахувати цю загадкову... дівчину? - запитав Віт, попиваючи чай.

- Ого, і довго ви займаєтеся обчисленням? - усміхнулася я.

- Роки три точно, - усміхнувся Михайло.

- Мені батьки навідріз відмовилися казати, хто мій принц, і я навіть не збираюся розшукувати його, - знизала я плечима, уже жуючи шматочок торта.

- Я хотів домовитися з нею, кохана. Щоб у мене була свобода. А ці кілька місяців я мрію, щоб вона поїхала куди-небудь, або втекла з кимось прямо з весілля. Я впевнений, що в неї теж є своя кохана людина.

- Навіть і не знаю що відповісти, - я допила чай і сполоснула чашку. - Ти готовий?

- Так, йдемо, - Віт підвівся, обійняв мене, і ми вийшли з кухні, а потім із квартири, одягнувши верхній одяг.

Він довіз мене до лікарні, де я працювала, а потім ми довго цілувалися в машині, прощаючись.

- О котрій за тобою заїхати?

- Мене підвезуть, тож чекай вдома, - усміхнулася я.

- Добре. Удачі, - чоловік поцілував мене, і я вийшла з машини, несильно грюкнувши дверцятами.

Зайшовши в нашу спільну кімнату, я швидко переодяглася і сіла до Дениса, з яким сьогодні в мене зміна.

- Хто це тебе підвозив? Папіка знайшла? - по-дружньому поцікавився Ден.

- Не зовсім. Це мій коханий чоловік.

- Ого.

Ден завжди цікавився моїми новинами, але й завжди був небагатослівним. Та був професійним, ну або майже, хірургом.