Юлія Богута - Есміна. Таємниця крижаної королеви, Юлія Богута

Поки чоловік упаковував у пакет замовлення, я повільно дошкутильгала до стійки, вдаючи з себе здорову. Так само забрала своє, посміхнулась та вийшла із кав'ярні. Крижане повітря увірвалося в легені, викликаючи спазм. Я обережно  ступила кілька кроків, але боліло так, що я сперлась долонею на стіну аби дати собі кілька хвилин. 

— Підвезти? — почувся голос зі спини. Обличчя рефлекторно повернулося на звук і я помітила Велса, сидячого за байком. На його колінах лежав ще один шолом. — З такими колінами далеко не дійдеш. 

— Буду вдячна за допомогу, — ледь посміхнулась,  обережно ступаючи до чоловіка ближче. Пронизливий погляд не відривався від мого волосся, змушуючи згадувати дурні насмішки з дитинства — Воно не фарбоване. Я народилась такою. 

— Гарний колір, — тихо промовив Велс та допоміг сісти позаду. — Куди тобі треба?

— У слідчий відділок, прямо по вулиці. 

— Ти детектив? — здивовано запитав він, повертаючись на мить у мій бік. 

— Некромантка. Розслідую магічні злочини, — мовила, одягаючи шолом. Пальці обережно схопили край куртки, тримаючись, щоб не впасти. 

— Хто б міг подумати... — протягнув чоловік, підтягуючи мої руки вперед, щоб я обійняла його корпус. — Тримайся міцніше, щоб тебе не знесло вітром. Буде сумно, якщо ти помреш такою не гарною смертю. 

— Смерть завжди не гарна. І немає різниці, як помирають люди. Вони все одно стають мертвими, гниють та перетворюються на кістки. 

Велс дивно розсміявся й похилитав головою. Він витончено завів мотор та поїхав замерзлими вуличками. Я дивилась як будинки змінюють один одного й думала про свої слова. Так, смерть завжди була потворною.  Як не крути. Але дивлячись на останні тіла, я не могла сказати, що вони були потворними. Ні. Це було щось близьке до витвору мистецтва. Хто б це не зробив із ними, він однозначно мав смак.