Айрін Ван - Звільни мене опівночі, Айрін Ван

– Мені шкода, мені так шкода, що тобі довелось через усе це пройти, – міцно стискаю її у своїх обіймах

– Не варто мене жаліти. Я не шкодую те, ким тепер стала. Це зовсім інші відчуття, але я не можу сказати, що вони погані. Вони – інші. Знаю, що тебе налякав Даріус, та він тепер моя сім'я, як і ти. Я хочу, щоб ти була зі мною. Даріус розповів, що тепер тебе ніхто не пам'ятає окрім мене, тому я хочу бути поряд. Втечемо від усього світу, як ми колись хотіли. Для цього світу ми мертві, та ми можемо отримати нове життя. Та я не хочу нового життя, в якому не буде тебе.

– Я також. Ти навіть не уявляєш як я рада тебе бачити. 

– Ти не повинна бути з ними, ти повинна бути з сім'єю, яка любить тебе по-справжньому. 

– Пробач, та я не готова стати такою, як ти й Даріус, – відсторонююсь, випускаючи її зі своїх обіймів.

– Тебе ніхто й не змушуватиме. 

– Справді? Тоді для чого я Даріусу? Хіба не він відправив тебе до мене? – дозволяю усвідомити, що я прекрасно розумію для чого вона зараз тут зі мною.

– Про це він сам тобі розповість, тільки потрібно якось вислизнути з компанії твоїх нових друзів. Вони не ті за кого себе видають. Ти їм потрібна тільки для того, щоб помститись Даріусу. Їм не можна довіряти.

– А як же Ленхарт? Він один із вас.  

– Даріус сказав, що він ніколи не був одним із нас.

– Що ти хочеш, щоб я зробила? – запитую не тому, що я твердо повірила кожному її слову, а для того, щоб спробувати зрозуміти її справжні мотиви.

– Просто спекайся їх компанії, а далі справа за нами. Ти ж бачила Даріуса минулої ночі?

– Так.

– Не потрібно його боятись, він тобі не зашкодить, – посміхається своєю наймилішою посмішкою.

– Але він вбив десятки людей, котрих ми добре знали.

– Мені не з чуток відомо на що здатен голод. 

– Ти зараз намагаєшся його виправдати за всі ті смерті? Ти ж була біля меморіалу. Я тебе бачила, Олесю.

– Так, була і мені щиро шкода що все так обернулось, та заради тебе він подарував мені нове життя. Я могла зараз бути одним із тих імен на меморіальній дошці, та натомість отримала значно більше. Я так за тобою сумувала й ніяк не могла пробачити собі за випадок в лікарні. Я люблю тебе незважаючи ні на що.

– Я також тебе люблю, просто все складно. Я не знаю, що тепер правильно, а що – ні і як мені вчинити у ситуації, яка склалась.

– Слухай власного серця. Воно – найкращий порадник. Ти завжди приймала правильні рішення.

 Прокинувшись, мої здогадки тільки підтвердились. Я зрозуміла, що це було чергове сновидіння, та цього разу в ньому був не Даріус, а Олеся, яка була настільки переконливою, що мені захотілось з нею зустрітись знову. Схоже, він не прогадав, коли вирішив підібратися до мене через мою подругу. Якби я не намагалась слухатись здорового глузду, серце не може залишатись байдужим. 

 Її прив'язаність до Даріуса все ж викликає сумніви, та вони ховаються на фоні щастя від цієї нехай й фантомної, але зустрічі. І щось мені підказує, що наше спілкування було більш ніж просто сном, як і у випадку з Даріусом. З кожним днем він стає на крок ближче до мене. І ця зустріч – неминуча.