Валерія Дражинська - Крізь пекло, Валерія Дражинська

- Пішов геть! - лише два слова, сказані тихо та навіть не загрозливо, але який ефект!

Якби дозволяла фізіологія, моя щелепа давно валялася б під столом - цей недорозвинутий, який обрав нас за мету розважитися, одразу відпустив мою руку та слухняно встав і пішов. З кафе! Разом із другом!

- Прокоментуєш? - єдине, на що мене вистачило.

- Навіщо? - знову чарівна посмішка і відкритий погляд. Свою щелепу я благополучно втратила.

- Як ти це зробив? - знову спробувала я.

- Вроджений талант переконання! Пішли звідси! - з цими словами він піднявся і, схопивши мене за руку, потягнув до виходу.

- Ми ж навіть ще не поїли! - від нерозуміння того, що відбувається, я випалила перше, що спало на думку.

- Ще встигнемо! - коротка відповідь.

- Цей придурок, - осінило мене, - що, може повернутися?

- Навряд чи! - усміхнувся Влад.

- Тоді чому ми йдемо? - що відбувається?

- Тобі пора додому! - нарешті він загальмував біля таксі і навіть відчинив дверцята.

Мене це привело до тями та не на жарт розлютило.

- Я сама буду вирішувати, коли мені пора додому!  - процідила я крізь зуби. Але належного ефекту не справила!

- Їдь! - так само не надто ввічливо видав він.

- Відвези мене сам! - мене переклинило.

- Ні!

- Чудово, тоді я залишаюся тут, а ти котись на всі чотири сторони! Задовбав! Мене твоя лукавство дістала! Я їсти хочу! - гордо попрямувати назад до кав'ярні мені завадили бетонні кліщі, що вхопили за руку. І я, зі зловтішним задоволенням зазначила, що тягне він мене вже в правильний бік, тобто у свою машину.

Їхали ми в гробовому мовчанні. Біля свого під'їзду я не витримала.

- Я так розумію, ти вирішив спробувати бути зі мною, але нічого не вийшло? - запитала я, заздалегідь знаючи відповідь. Але він мене знову здивував - вийшов із машини і відчинив дверцята з мого боку.

- Ходімо! - з напівпосмішкою простягнув мені руку.

- Куди? - не зрозуміла я.

- До тебе!

Рука сама потягнулася до нього. Дотик був п'янким. Я навіть не помітила, як ми опинилися в ліфті. У тісній кабінці чомусь стало ніяково, і я спробувала забрати руку, але Влад, навпаки, притягнув мене до себе й обійняв. Потік думок збився, і я вперто почала свердлити поглядом верхній розстебнутий ґудзик його білосніжної сорочки, відчуваючи, що заливаюся червоною фарбою чи то від задоволення, чи то від збентеження - піди, розберися! Кісточкою вказівного пальця Влад доторкнувся до мого підборіддя та невблаганно підняв обличчя, змушуючи зустрітися з ним поглядом. Більше не було такого звичного байдужого спокою, його дивовижні сріблясті очі горіли бажанням, і він не збирався стримуватися. Нахиливши голову, Влад обережно доторкнувся своїми губами до моїх. Майже цнотливий поцілунок не відповідав моїй бурхливій реакції. Зі стогоном, вчепившись у його плечі, я відповіла. І ми обидва втратили контроль! Реальність перестала існувати.

- Де ключі? - злегка відсторонившись від мене, запитав Влад. Те, що ми вже давно не в ліфті, а біля дверей моєї квартири, я знову не помітила.

- Що? - перебуваючи в блаженстві, я насилу розуміла сенс його слів.

- Ключі! Від квартири! Де? - між поцілунками, видавив він.

- Я... - знову тупо пробурмотіла я, нічого навколо не сприймаючи, крім його губ, які зводили з розуму, рук, які дарували неперевершене відчуття блаженства та тепла обіймів, у яких хотілося плавитися все життя, що залишилося.

Влад більше нічого не питав, пролунав лише гучний тріск зламаних дверей, успішно проігнорований моїм затуманеним сприйняттям. У квартирі він одразу ж штовхнув мене до стіни та, піднявши за стегна, губами впився в шию. Я обхопила його ногами за талію. Моє збудження було на межі. Він не відставав, нетерпляче розірвав мою сукню. Слідом ліфчик, трусики. Груди обпекло гаряче дихання. Губи лише злегка торкнулися збудженого соска. Я, застогнавши, відкинула голову назад, але продовження не було, лише різкий політ угору. Мої ноги в його на плечах. Його язик описує піруети навколо мого клітора. Два пальці в мені посилюють агонію. Пальці та язик міняються місцями. Відчуваючи наближення оргазму, я впираюся руками в стелю. Облом! Влад перекинув мене через плече, попою догори, поніс у спальню та кинув на ліжко.

- Ну ж бо, маленька, як ти хочеш? - з диявольською посмішкою поцікавився він, швидко роздягнувшись та нависаючи наді мною, позбавляючи волі.

Замість відповіді я провокаційно простягнула руки поверх голови, зчепивши їх у замок. Схвальна усмішка позбавила залишку розуму. Ніжний заповнюючий до упору вхід у мене. Мій стогін захоплення. Я вигинаю спину, але йому цього мало. Влад рукою піднімає мене за мимовільний вигин спини і саджає на себе. Ми віч-на-віч. Пристрасть, що охопила, не дає змоги відвести погляд одне від одного. Його руки на моїх стегнах задають ідеальний, для нас двох, темп рухів. Спочатку повільно, потім швидше. Коли йому і цього не вистачає, він різко перевертає мене на живіт та, піднявши за стегна, починає вже жорстко вбиватися в мене. Подарувавши мені три невимовних оргазми, він прагне своєї розрядки. Його перший робить мій четвертий особливим. Кайф у чистому вигляді. Остання дахова судома несе за собою неприємне усвідомлення того, що процес відбувався без головного атрибута - презерватива. Остання думка перед сном була легендарною: "Подумаю про це завтра".