Анна Ліє Кейн - Володарка останньої фортеці, Анна Ліє Кейн

- Думаєте, вони спробують вас вбити, навіть ризикуючи втратити мене? - саркастично поцікавилася, але побачивши усмішку, що розповзалася по тонких губах, поспішно заткнулася. Гунар відповів у своїй манері іронічно:

- Я сподіваюся, що навпаки. І я зможу під вашим прикриттям або переконатися, що все безпечно, або зможу вибратися з пастки, не ввівши до неї своїх людей.

Я знизала плечима і попрямувала до воріт. На мій подив нам не подали коней. Асгейр Гунар, поклавши руку на меч, йшов поруч.

Перший день осені видався похмурим, з боку гір дув прохолодний вітер. Я йшла, кусаючи губи зсередини. Чи вийде у мене здійснити задумане? Чи не поведе себе по-дурному Назаріо, побачивши поряд зі мною одного лише принца? Чи не видасть себе Даріо?

І головне... чи спустить мені з рук Асгейр те, що я хочу здійснити?

На стіни вискочили всі охоронці Вомон-ле-Тіссен, і не лише вони. Я подала знак відчиняти ворота, коли побачила констебля у зеленій формі.

Ми завмерли кроків за двадцять від воріт, перед ровом. Асгейр змусив мене зупинитися поруч із ним самим лише владним жестом. Сам він дивився на ворота, я відчула, який він напружений і зібраний.

Першими опустили зовнішні ворота, утворивши міст через рів, потім угору поїхали металеві грати. З кожним рухом принц все більше розслаблявся: ніяких ознак того, що його спробують вбити, не було. Другі - внутрішні ворота повільно відчинялися двома величезними віконницями всередину. Як тільки я зрозуміла, що вони відкриті на чверть, я похитнулася.

Діадема впала з моєї голови та завмерла на краю рову. Я встигла злякатися, що втрачу її назавжди.

- Що з вами?

- В очах потемніло, - я безпорадно піднесла руку до чола. Потім ахнула: - Моя діадема!

– Знову підбирати за вами? - посміхнувся чоловік.

Щоб дістати діадему, йому довелося майже опуститись на коліно. Смужка дорогоцінного металу мало не полетіла у воду. Коли прикраса виявилася в руках Асгейра, я зробила крок до нього, швидше простягаючи руки і йому довелося віддати мені мою втрату, так і не піднявшись.

І в цей момент, перериваючи скрип вже повністю відчинених воріт, пролунали крики захвату, оплески та свист.

Гунар за мить опинився на ногах, глянув у бік замку. Мешканці Вомон-ле-Тіссен, як я й очікувала, зібралися хто на стінах, хто за воротами, зустрічаючи мене і наших гостей. І очікувано стали свідками того, як Білий Кат майже став на коліна переді мною.

Гунар повільно повернувся до мене. Я витримала його сповнений злістю погляд і ніжно посміхнулася, кивнувши:

- Проходьте, лорде Асгейр, Вомон-ле-Тіссен вітає вас.

Народ тріумфував.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно