Анна Ліє Кейн - Володарка останньої фортеці, Анна Ліє Кейн

5. Балада на честь герцогині

Я чекала покарання чи агресивної реакції на скоєне мною.

Але... Асгейр, зчепивши зуби, зробив несподіваний жест. Він ледве схилив голову і подав мені руку, пропонуючи взяти його під лікоть.

Я здивувалася, але зіткнувшись з ним поглядами, підкорилася.

Білий Кат був дуже злий. Я відчувала це всім тілом. І трохи запізно на мене нахлинув страх, що він відіграється не на мені.

- Лорде Асгейр, я... - безпорадно зашепотіла, коли ми йшли по мосту.

- Мовчіть, леді Сандро, - прогарчав крізь зуби чоловік. – Ми ще поговоримо з вами про це.

- Тільки зі мною, прошу вас, лорде...

- Світлий лорде, - виправив мене принц. - У Мілаїрі кажуть "світлий лорд". Запам'ятовуйте. Ви відтепер піддана Мілаїри.

- Світлий...

- Мовчіть тепер, прошу вас, - його голос пом'якшав. А я відчула як він притис лікоть до тіла, трохи стиснувши мою долоню. Цей жест був майже непристойним. До мого обличчя прилила кров, і я справді замовкла.

Назаріо Бруно та Фредо стояли попереду. Стражники відтіснили мешканців замку, які вибігли дивитися на прибулих мілаїрців. Я бачила, що більшість із ольдовійців налаштовані зовсім не миролюбно, але зараз дивляться на Асгейра Гунара лише насторожено.

Констебль ступив уперед, коли ми наблизилися. Придивився мені у вічі, потім повільно вклонився моєму супутникові. Його жест повторив Фредо, вартові й деякі з людей. Розпрямившись, Назаріо заговорив:

- Ми раді, що змогли дійти згоди та вирішити питання мирним шляхом, світлий лорде. Я констебль цього замку – Назаріо Бруно, вітаю вас у Валуа.

Він говорив мілаїрською з акцентом. Асгейр же, помовчавши кілька хвилин і обводячи важким поглядом вмить притихлий натовп, відповів на чистому ольдовійському:

- Мілаїра згодна залишити Вомон-ле-Тіссен і Валуа під керуванням герцогині Резеди-Сандри. Нас влаштовують мирні умови вирішення конфлікту. Але скажіть мені чесно, Назаріо, у вашому замку ховаються Оттавіо де Фіцваль чи Даріо де Шальє?

Я похолола і рефлекторно спрямувала погляд у натовп. Хоча розуміла, що підполковник нізащо не вийшов би зустрічати колишнього бранця.

– Нікого з такими іменами у замку немає. Я даю вам слово, - не моргнувши й оком, сказав Назаріо. Я мимоволі відчула гордість за констебля і водночас якийсь недоречний укол сорому перед маршалом. На мить захотілося розвернутися до Асгейра і сказати: "Він тут, у вежі з годинником. Він був такий жалюгідний, що я сховала його". Але я промовчала.

Гунар знову обвів поглядом натовп. Люди повільно відступали, різко втрачаючи весь свій бойовий настрій.

- Сподіваюся, що ви кажете правду.

Армія Білого Кату розмістилася у звільнених казармах. Принц, Фолкор та Арне зайняли покої у правому крилі палацу.

На зауваження маршала, що праве крило панське, я спокійно відповіла:

- Нерозумно заперечувати, що ви відтепер господарі тут.

Коли я дісталася своїх покоїв, Альба, допомагаючи мені тремтячими руками заплести волосся, тихо зізналася:

- Ми так боялися за вас, міледі. Всю ніч не спали та благали Діла про допомогу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно