Ясміна Лав - Поцілунок під забороною, Ясміна Лав

Глава 18

 Чорна машина огорнута туманом, крізь який не видно нічого. Світло фар згасає, наганяючи страх. Чую, як грюкають дверцята. Шум кроків відбивається у вухах. Темні туфлі перед очима.

Чому я лежу?

Намагаюся підвестись, тіло не слухається.

Наді мною нависає темна фігура, а потім повільно нахиляється.

Монастирський.

На губах хлопця усмішка. Його коронна усмішка, яку я вже вивчила, як і кожен його погляд.

Тіло тремтить, серце заходиться, заважаючи спокійно дихати.

— Ти повинна виконувати всі мої бажання.

Його голос лунає у моїй голові. Не можу відвести погляду від спокусливих губ.

— А зараз поцілуй мене, — шепоче Роман.

Відчуваю його подих на моїй шкірі. Всередині все здригається. Стискаю ноги, які здаються кам'яними. Внизу живота жар, жахливий дискомфорт, і стає важко дихати.

Обличчя хлопця все ближче, його долоня торкається мого плеча, обпікаючи шкіру.

— Ти ж сама цього хочеш. Зізнайся, — голос розноситься відлунням навколо.

Його губи за міліметр — і мої ніздрі заповнює запах чоловічих парфумів.

Занадто різкий, занадто звабливий...

Тягнусь вперед...

І дзвонить будильник.

Розплющую очі та різко сідаю на ліжку. Потираю долонями обличчя. Мені спекотно, тіло тремтить...

Що це було?

Навіщо він мені снився?

Невже у мене до нього...

— Ні, ні! — злітаю на підлогу та заходжу у ванну кімнату.

Вмиваю обличчя холодною водою і спираюся руками на умивальник.

Все через цей шантаж. Я просто боюся, що вигадає цей ненормальний. Ось мені й сниться чортівня.

Видихаю та повертаюсь у кімнату.

Відчиняю шафу, і у двері стукають. Заходить мама.

— Сонечко, ти вже прокинулася? Я хотіла тебе будити.

— Привіт, будити не потрібно. Я вже збираюся.

— Куди збираєшся?

— До університету.

— Люба, ми їдемо сьогодні по сукні, я ж попереджала.

— Сьогодні?

— Угу. Спускайся снідати, а потім по магазинах. Нас Міша відвезе, — повідомляє мама та зникає за дверима.

Снідаємо ми вдвох. Дядько Андрій вже поїхав на роботу, а Романа не видно, і це не може не радувати. 

Після поживного сніданку йду до себе.  Зупиняюся біля вікна та милуюсь сонячним днем, який мало не вперше за цей місяць. Настрій підіймається сам собою. 

Усміхаюся та дістаю з шафи теплу сукню темно-синього кольору з довгим рукавом і довжиною до коліна. І до неї — широкий пояс, який відділяє трапецієподібну спідницю від приталеного верху. 

До неї підбираю чорні, короткі чобітки на низькому ходу, прикрашені білим пухом та тоненьким ремінцем світлого кольору.

Волосся розпускаю, шпилькою збираючи кілька неслухняних локонів, і завиваю кінчики.

Мабуть, це перший ранок у цьому домі, коли я спокійно виходжу з кімнати, не озираючись. 

Йду повільно нагору, у спальню мами. У цю кімнату заходжу вперше. Велика, світла, простора, з широким ліжком та вмонтованою у стіну шафою. 

Бірюзові штори закривають вікна у всю стіну, маленькі, сучасні світильники прикрашають тумбочки поряд із ліжком.

Біля вікна кілька білосніжних крісел, за якими у кутку стоїть торшер. А поряд із довгим столиком, на якому лежить косметика — вузькі, світлі двері.

Цієї миті вони відчиняються, і в кімнаті з'являється мама. Вона усміхається та сідає за столик з косметикою, зазираючи у дзеркало над ним. На ній гарна, приталена сукня нижче коліна бежевого кольору та низькі, теплі чобітки в тон. Жінка поправляє темне волосся, збираючи його догори, і пшикає кілька разів парфумами.

— Ти дуже гарна, — вимовляю з усмішкою.

— Це ти в мене гарна. Найгарніша дівчинка на світі.

Мама підіймається, підходить до мене та ніжно торкається губами кінчика мого носа. Ця ніжність викликає в мене усмішку, і я рину до мами в обійми.  Вдихаю аромат її нових парфумів. Хоч якими дорогими вони б не були, мамин запах назавжди залишиться таким, яким я знаю його з дитинства.

***

Виходимо з будинку, і перед сходами вже чекає Міша. Він стоїть біля машини дядька Андрія.  Схоже, мамин майбутній чоловік вирішив на сьогодні нам свій автомобіль позичити.

Хлопець помічає нас і завчасно відчиняє дверцята. Сідаємо в салон, і бачу, як  широко усміхається рідна мені людина. Від цього в самої душа радіє. До весільного салону ми доїжджаємо швидко. Михайло паркується перед магазином і допомагає нам вийти.

— Ви сьогодні маєте чудовий вигляд, — тихо вимовляє хлопець, коли подає мені руку.

— Дякую, — відповідаю з усмішкою.

Хлопець залишається біля автомобіля, а ми з мамою йдемо до будівлі. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍