Джон Кехо - Квантовий воїн

призводив до того, що учасник втрачав гроші. Інші ж дві колоди мали карти з меншими виграшами, але й із більш низьким шансом втрати, тож, обираючи карти звідси, учасник урешті-решт був у плюсі. У середньому через п’ятдесят-вісімдесят карт піддослідні починали розуміти, в яких саме колодах шанс виграти більший.

Але найцікавіше починалось далі: Дамасіо прикріпив до долонь піддослідних електроди та вимірював електропровідність їхньої шкіри. Він виявив, що після десяти карт тіла розуміли, з яких колод було краще за все тягнути карти, і починали «нервувати», коли хотіли взяти карту з колод, що були не такими виграшними. (Знав він це тому, що в такі моменти рівень електропровідності підвищувався.) Тіло набагато швидше за розум усвідомлювало, які саме колоди були кращими для піддослідного4.

Це дивовижне відкриття часто перегукується з нашим особистим досвідом. Скільки разів у минулому в нас виникало непереборне відчуття діяти тим чи тим способом — відчуття, яке, як виявлялося згодом, було правдивим? Мабуть, таке ставалося з нами часто. Інтуїтивно ми знаємо: якщо довіримося відчуттям, то це приведе нас куди треба. Однак така довіра — це зовсім інший, новий рівень віри, коли ми усвідомлюємо, що тіло постійно отримує інформацію, вловлює з навколишнього середовища найтонші сигнали та передає їх нам. Наше тіло відчуває інформацію. Мова тіла — це відчуття, і що чутливіші ми до цих неповторних сигналів тіла, то успішнішими стаємо.

Один мій друг, який переважну частину своїх рішень приймає, керуючись логікою (як це робить більшість із нас), розповів про випадок, який змусив його по-новому поглянути на відчуття. Одного вечора він розповідав дружині, що не довіряє відчуттям, бо, за його словами, «вони спотворюють факти». Та дружина, яка мала чудову інтуїцію та розумілася на відчуттях свого тіла, скептично поглянула на нього й відповіла настільки «по факту», що він зрештою збагнув, що саме вона намагалася донести до нього впродовж багатьох років. «Твої відчуття і є фактами», — відповіла та.

Жінка висловилася настільки чітко, її мудрість була такою глибинною, що він моментально все зрозумів. Наші відчуття і є фактами! Звісно, це факти. А чим би ще вони могли бути? Вони не мають прихованих намірів. Ми відчуваємо те, що відчуваємо. Ми ніколи не сумніваємося в достовірності наших відчуттів — вони чисті й надійні. Можемо ставити під сумнів нашу інтерпретацію того, що ці відчуття намагаються до нас донести, однак не власне їх.

Поет Волт Вітмен чудово це розумів:

Я — поет Тіла,

І я — поет Душі5.

Вітмен достеменно розумів усю дивовижу людського тіла. «Тіло й душа людини повинні залишатися нероздільними, — наполягав він. — Саме це я відчуваю розумом і серцем». Зверніть увагу, що Вітмен дає нам не логічний доказ, а говорить про те, що «відчуває». «Я не писатиму віршів про частини, але писатиму їх про ансамбль». Ансамбль — яке ж це прекрасне та образне слово! Воно так чудово пояснює, хто ми є: розум, тіло, підсвідомість та душа. Ці чотири частини складають ансамбль, доповнюючи одне одного і взаємодіючи між собою. Ми не можемо відокремлювати їх, слухати одні частини та ігнорувати інші. Якщо так робитимемо, то картина того, що з нами відбувається, буде неповною, адже кожна з цих частин дозволяє поглянути на світ під іншим кутом і має власне джерело. Кожна частина створена для того, щоб інформувати й супроводжувати нас, відкривати нові шляхи пізнання, допомагати досягти завершеності.

Мудрість тіла — це та мудрість, яку необхідно відчувати. Ми насправді можемо лише «відчути її», бо не пізнаємо жодним іншим способом. Якщо ми не здатні відчути це, то й не матимемо доступу до тих знань. Якщо не здатні відчути інших, то й не знатимемо їх. Може, зрозуміємо мотиви людей і думатимемо, що знаємо їх, але насправді це буде не так. Пізнати людину означає відчути її. Те саме стосується й нас: аби пізнати себе, ми повинні відчути себе. Мусимо відчути, чого хоче наше тіло, де саме в нас немає гармонії, де розум обрав невдалі цілі, де обманюємо самі себе. Ми вчимося відчувати правильні та неправильні рішення й сміливо діяти, керуючись тим, що відчуваємо. Ось що дає нам мудрість тіла.

Як це не дивно, але ми повинні відчути навіть знання, щоб істинно пізнати його. Це те, що важко збагнути більшості людей, які покладаються на свій інтелект. Аби достеменно збагнути істину, ми не можемо просто осягнути її розумом — ми також повинні відчути її тілом.

Один мусульманський науковець якось сказав мені: «Коли ти вивчаєш Коран, не потрібно й недоцільно відокремлювати серце від розуму». Усі спеціалісти у сфері вивчення Корану наголошують на важливості серця (тіла) як невід’ємної складової інтелектуального пізнання значення Корану. Серце має власний інтелект: «Ти повинен збагнути серцем», — закликає нас Коран, чітко вказуючи на те, що для повного розуміння самого розуму буде недостатньо. І його таки недостатньо. Ми не будемо ефективно функціонувати, якщо слухатимемо лише розум. Якщо так робимо, то стаємо емоційно скаліченими або ж відірваними від первісної мудрості. А відірвавшись від свого коріння, будемо викривленою подобою того, ким має бути справжня людина.

Розум вчиться довіряти таємницям тіла. Зрештою він розуміє, що не самотній, і починає дослухатися до тіла. Він бачить переваги роботи з тілом як із повноцінним партнером.

Тіло стає дивовижним самодостатнім живим створінням, сповненим таємниць та чудес, які необхідно плекати й вивчати, так само як і нове кохання. У цій грі розум знаходить собі партнера. Коли це відбувається, тіло та розум стають союзниками, де кожен доповнює іншого своїми сильними сторонами.

Ми повинні вийти за рамки тих жалюгідних описів, які наша культура приписує тілу: худий чи товстий, молодий або старий, гарний або ж непривабливий (це саме собою є порожньою балаканиною), — і визнати, що наше тіло насправді бездоганне. Наше тіло має мозок, серце, шкіру; воно дозволяє ходити, їсти, бачити й відчувати. Саме завдяки тілу ми вранці встаємо й займаємося десятьма тисячами справ. Де б і ким би ми були без цього бездоганного союзника?

Міфічна назва нашого тіла — це Знавець, що відчуває в часі та просторі. Тіло всезнаюче, бо радше відчуває, ніж думає, а це є більш прямим і чистим зв’язком зі Всесвітом. Слова «в часі та просторі», що є в назві, також мають важливе значення. Без тіла не буде гри в монополію та космічної гри. Душа потребує тіла, щоб мати змогу грати в космічну гру в часі і просторі, саме тому душа й