Харлан Кобен - Додому

— Я сказав, сядь. Не змушуй мене витягнути червону картку.

Ренато, все ще лютий, усівся назад. Карло боязко сів на свій стілець.

Джузеппе обернувся до мене.

— Вони обидва несповна розуму. Проте чудово виконують свою роботу.

— Тобто грають.

— Так. Але загалом усе, що стосується комп’ютерів.

— Однак, вони програли Гладкому Ґанді.

— Він шахрай, — сказали в один голос Карло та Ренато.

— Звідки ви знаєте?

— Ніхто не може переграти нас по-чесному, — мовив Карло.

— Гладкий Ґанді мусив використовувати більше, ніж двох гравців, — додав Ренато.

Я подумки повернувся до Майронового опису кімнати.

— Так і є.

— Ви точно знаєте? — обидва чоловіка перестали друкувати.

— Так.

— Звідки ви знаєте?

— Це неважливо.

— Для нас — важливо, — наполягав Карло.

— Він забрав наш титул, — додав Ренато.

— Матимете шанс помститися, — сказав я їм. — Ви вже почали виконувати мій план?

— Сто тисяч євро?

— Так.

Карло друкував з усмішкою на обличчі. Як і Ренато.

— Ми готові, — сказав Джузеппе.

Розділ 17

Есперанса зустріла Майрона у задньому кутку «Баумґарта».

Ресторан «Баумґарт» являє собою старий єврейський бар/кафе, який купив іммігрант із Китаю Пітер Чін. Прагнучи створити щось інакше та мудре водночас, Пітер зберіг усі старовинні деталі та додав східне ф’южн (хай що це означає) меню, трохи неонового освітлення й модного декору. Тепер можна було замовити курку Гунбао або гарячий бутерброд з пастрамою, китайську лапшу з баклажанами чи сендвіч із індичкою.

Підійшов Пітер та вклонився Есперансі.

— Міс Діаз, ваша присутність є честю для мого ресторану.

— Гм, — мугикнув Майрон.

— І ви геть не псуєте його репутацію.

— Гарно сказано, — промовив Майрон.

— Бачите? — запитав Пітер.

— Бачимо що?

— Погляньте на мою стіну пошани, — Пітер вказав позад нього, сяючи.

Як і в багатьох ресторанах, у «Баумґарті» висіли фотографії в рамках з автографами знаменитостей, які тут обідали. Це було еклектичне поєднання знаменитостей Нью-Джерсі. Тут була Брук Шилдс. А також Діззі Ґіллеспі. На цій самій стіні був зображений Аль Льюїс, дідусь Мюнстер разом з кількома акторами з «Клану Сопрано», декількома гравцями «Нью-Йорк Джаєнтс», ведучими місцевих новин, моделлю в купальнику із часопису «Спортс Ілюстрейтед» і письменником, чию книжку Майрон якось читав.

Там, рівно посередині між фотографіями репера та злочинця зі старого серіалу «Бетмен», висіла світлина Есперанси «Маленької Покахонтас» Діаз у замшевому бікіні. Верхня частина костюма зісковзнула з плеча. Есперанса, вся спітніла, позувала на ринзі, гордо дивлячись угору.

— Ти скопіювала позу Ракель Велч із «Мільйона років до нашої ери».

— Саме так.

— У мене був той плакат на стіні, коли я був малим.

— У мене також, — докинула Есперанса.

— Чудово, правда? — Пітер досі сяяв.

— Ви знаєте, — сказав Майрон, — я був професійним баскетболістом.

— Десь три хвилини.

— Ви так мило спілкуєтеся зі своїми клієнтами.

— Це складник мого шарму. Ваше замовлення скоро принесуть.

І Пітер покинув їх. Есперанса була приголомшлива в блузці кольору морської хвилі.

На ній були золоті сережки-кільця та грубий браслет. Завібрував її телефон. Вона глянула на нього й заплющила очі.

— Що? — запитав Майрон.

— Том.

— Він надіслав тобі повідомлення?

— Ні, це мій адвокат. Том не пристав на жодну з пропозицій домовитися мирно.

— Тож, він збирається атакувати в лоба.

— Так.

— Я хотів би допомогти.

— Ми тут не для того, щоб обговорювати Тома, — відмахнулася вона.

— Але це не значить, що ми не можемо поговорити.

Офіціантка Ніколь принесла закуски: холодну локшину з кунжутом і гарячими млинцями з качкою. Смакота! Вони замовкли на деякий час, поки їли. Колись давно Майрон Болітар заснував спортивну агенцію, для якої вигадав назву «МБ СпортсПредс». «М» означало Майрон, «Б» — Болітар, «СпортсПредс» — тому що він представляв спортсменів. Маркетинг — це насправді дар.

Есперанса стала його секретарем/помічником/довіреною особою/багато ким іще. Вона вчилася вечорами, щоб здобути ступінь у правознавстві. Урешті вона стала повноправним партнером, але не наполягала змінити назву на МБЕД, бо це збило б з пантелику. Вони випустили частину «Спортс» у назві, коли почали представляти акторів, музикантів тощо, тому зрештою компанія називалася «МБ Предс».

Велика Сінді обійняла посаду секретарки й, так би мовити, викидайла. Справи йшли доволі гладко, доки все не розвалилося. Коли рік тому Том розпочав ту радикальну судову справу про опіку, — тоді він стверджував, що Есперанса — негідна мати, бо вона забагато працює, — Есперанса так злякалася цієї погрози, що попросила Майрона викупити її частину. Майрон вагався, але, коли зник Уїн, думка про продовження без них обох дуже його засмутила. Все закінчилося тим, що вони продали «МБ Предс» якомусь мега-агенству, яке забрало їхніх клієнтів і заодно позбулося назви.

— Тож я ходила до поліційного відділку в Алпайні, — сказала Есперанса, — дізнатися, що вони роблять зі справою Мура-Болдвіна.

— І?

— Вони не захотіли розмовляти.

— Стривай, вони не захотіли розмовляти з тобою? — спитав Майрон, відірвавшись від їжі.

— Саме так.

— Ти виставила напоказ декольте? — поцікавився він, трохи подумавши.

— Розстебнула два ґудзики.

— І не спрацювало?

— Новий шеф поліції — жінка, — сказала Есперанса, — традиційної орієнтації.

— Байдуже, — промовив Майрон.

— Знаю. Я була трохи ображена.

— Може, мені спробувати, — запропонував Майрон. — Мені казали, у мене чудовий зад.

Есперанса насупилася.

— Я міг би зустрітися з нею. Включити шарм на повну.

— І роздягти її простісінько у відділку?

— Можливо, ти маєш рацію.

Есперанса зробила такий вигляд, ніби закотила очі.

— Не думаю, що вона може нам допомогти. У місцевих силових структурах кілька разів змінювали персонал відтоді, як Ріса й Патріка викрали.

— Я однаково маю сумніви, що вони розберуться з тією справою цього разу.

— Я впевнена, що її передадуть до федеральної поліції чи поліції штату, але Велика Сінді трохи покопала цю справу. Чоловік, який десять років тому вів розслідування у цій справі, нині на пенсії. Його звуть Ніл Губер.

— Стривай, мені відоме це ім’я.

— Він зараз сенатор штату в Трентоні.

— Ні. Тут щось інше…

— Він працював баскетбольним тренером у школі.

— Ну звісно! Воно! Ми грали з командою Алпайна, коли я був у школі, — схвально гукнув Майрон.

— То, може, саме ти поговориш із ним, — сказала Есперанса, — Проверни цей чоловічий маневр про «спортивне братство».

— Схоже, у нас з’явився план, — припустив Майрон.

— Ну, або покрути своєю колись апетитною дупою.

— Зроблю все, що треба, — сказав Майрон, а тоді додав: — Зажди-но, «колись апетитною»?

Майрон чекав на вулиці біля нічного клубу.

Район Нью-Йорка Мітпекінґ традиційно простягається від західної частини Чотирнадцятої вулиці вниз до вулиці Ґенсвоорт на далекому заході острова. У 1900-х роках він був відомий своїми скотобійнями, чим же ще, але з розвитком супермаркетів