Данило Борисович Яневський - Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти, Данило Борисович Яневський

Так само, як і вона, видають чорне за високе, а синє — за тепле.

Так само, як і вона, впливають на підсвідомість читачів безперестанним повторюванням одних і тих самих вербальних конструкцій. Так само, як і вона, ретельно приховують одні факти, відволікають нашу увагу від других, безцеремонно підсовують треті.

Так само, як і вона, багатослівно, яскраво, талановито оповідають про другорядне.

Так само, як і вона, майстерно і натхненно приховують від нас найбільш суттєве.

Єдина відмінність від творів Агати Крісті полягає в тому, що в писаннях принаймні деяких колег відсутні «внутрішні» Еркюль Пуаро та міс Марпл — персонажі незалежні, неупереджені, уважні та щиро зацікавлені у відновленні правдивих, хоч і трагічних обставин часу та місця дії.

Є одна суттєва обставина, яка, в ідеалі, повинна відрізняти писання професійного історика від писань професійного автора детективних романів. Завдання останніх (ясна річ, крім очевидного — продати якнайбільшу кількість книжок) — визначити та покарати злочинців, реабілітувати та відзначити невинних. Завдання перших — всіляко того уникати, хоча б тому, що кількість проданих книжок мало кого хвилює.

Оскільки автор свято переконаний у справедливості сказаного «що було, то і буде; що робилося, то і буде робитися і немає нічого нового під сонцем» (Екл., 1. 9); ба більше — «криве не може зробитися прямим, і чого немає, того не можна вважати» (Екл., 1. 15), остільки, керуючись саме цими вічними методологічними засадами, абстрагувавшись (наскільки це взагалі можливо) від нав’язливих голосінь про велич та звитягу «національно-визвольних змагань українського народу», поставив перед собою вельми скромні завдання, а саме:

— узагальнити досягнення вітчизняних суспільствознавців в царині вивчення поглядів основних політичних гравців на теренах сучасної України на перспективи державного переустрою Росії після усунення від влади Імператора Ніколая II;

— з’ясувати час виникнення політико-правового поняття «Україна»;

— сформулювати деякі гіпотези, які, можливо, дозволять по-новому оглянути внутрішньо- та зовнішньополітичні передумови створення в 1917–1918 рр. Української держави на землях, окупованих Росією внаслідок розділів Речі Посполитої (РП).

Частина I

Головні геополітичні фактори

У другій половині 90-х рр. ХХ ст. — на початку ХХІ ст. вітчизняні фахівці в цілому дійшли консенсусу: розглядати події, які розгорталися на території сучасної України після усунення від влади дому Романових, можливо та навіть потрібно в контексті подій на фронтах Першої світової війни. На наш погляд, ці події необхідно розглядати також як в контексті змін на теренах Центральної та Центрально-Східної Європи після ліквідації польської державності наприкінці XVIII ст., так і в контексті розвитку вільномулярського руху, як фактору політичної, інтелектуальної, духовної та організаційної консолідації великоруських, руських (які безпідставно називають «українськими», навіть в контексті подій ІХ ст.) та польських еліт в межах Російської імперії.

I Світова війна

Авторитети одностайні: наприкінці 1916 р. особливо важливе значення для всіх воюючих країн набуло питання про тривалість війни. Актуалізоване воно було, по-перше, виснаженням всіх матеріальних ресурсів як Антанти (військово-політичного союзу Великої Британії, Російської імперії та Французької Республіки), так і Почвірного союзу.

По-друге, очевидним для політичного проводу країн обидвох коаліцій було наростання загального незадоволення кількістю жертв війни та обмеженнями, які диктували обставини військового часу. Антанта не приховувала: її головна мета полягала у «повному знищенні» німецької військової потуги. В цілому ця мета країнами Згоди, які зберігали відносну перевагу над «Троїстою» коаліцією (т. зв. «Центральні держави»), теоретично могла бути досягнута впродовж 1917 р. Завершити війну раніше літа 1918 р. для них було неможливо.

Протилежна сторона, в свою чергу, була цілком свідома того, що матеріальні та людські ресурси, необхідні для продовження війни, вичерпані, будь-яке затягування війни означало їх невідворотну поразку. При цьому Відень, таємно від своїх союзників, розпочав перемовини про мир з Лондоном та Парижем. В цілому стратегічна ситуація була тяжкою для «троїстих» країн, які вимушено перейшли до стратегічної оборони, та сприятливою для країн Антанти, які зберігали можливості для проведення наступальних операцій[33].

Відомий дослідник та учасник І Світової вказує на наступні обставини, принципово важливі для розуміння логіки розвитку політичних подій:

— «1917 р. за матеріальними ознаками обіцяв широкі перспективи для Антанти. Вона серйозно могла розраховувати на переможне завершення війни в цьому році. Співвідношення військової могутності обох коаліцій перейшло на її бік»;

— Центральні держави хоча і зберігали обширні території і хоча їх укріплені фронти не дали ще ніде видимої тріщини, але фактично вони знаходилися на межі повного виснаження і неможливості продовжувати війну»;

— «Німеччина викачала зі своєї країни все, що їй міг дати народ»;

— «стан Австрії був ще гірший, і вона вела вже таємні переговори, щоби вийти з війни, офіційно заявивши своїм союзникам, що її армія триматися довше осені не може»;

— «російська армія на початок 1917 р. була вже підірвана; незадоволення народу, … розповсюдилось і на фронт, і події, які охопили країну, не могли не відгукнутися широкою хвилею і в армії».

Лютневий переворот, констатує О. Зайончковський: «Сплутав карти Антанти, вона не могла почати на всьому фронті комбінований наступ. В цей період відбувалося єдиноборство Західних держав з Центральними при бездіяльності на Російському театрі» військових дій.

Окупація Речі Посполитої

На наше переконання, весь контекст 1917–1920 рр. неможливо розглядати також поза контексту наслідків окупації Речі Посполитої (РП) Російською імперією, Ерцгерцогством Австріями та Королівством Пруссія.

Території, окуповані Росією в ХІХ ст., набули назв «Малоросія», «Південно-Західний край»,